Діалог

Софія Малильо

– Видай щось таке, моя уяво,

щоб війнуло чаром новизни,

кольорами зблиснуло яскраво,

зазвучало тихо та ласкаво

голосом вселенської струни.

– Я, твоя уява, зроду вбога

і ходжу лиш пішки по землі,

ще й мене навчали метри строгі:

кривди й болі, сумніви й тривоги

та кати, – великі і малі.

– Що ж нам діять? Житимем поволі

тим, що серце ще приберегло,

та красою в рідному околі,

де берези, липи і тополі,

трав буяння й сонячне тепло.

3/VI-1991.