До читача

Софія Малильо

Читачу любий! Я до Тебе йшла

крізь нашого буття важкі змагання.

Ні всенародний біль, ні самокатування

в душі моїй не породили зла.

Існують істини і вічні, і прості:

зла не бажай зловмисникам-сусідам,

не тішся їхнім негараздам-бідам,

бо порятунок всіх – в добрі і доброті.

І не дивуйсь, Читачу любий мій,

що в строфах у моїх багато нарікання.

Гірка в нас доля, – і вчорашня, й давня:

за виживання ненастанний бій.

І нині з лихами триває бій!

Але не все погано в нашім домі!

Прийдешності шляхи нам невідомі,

та душі наші сповнені надій.

Не все, не все і добре в домі в нас,

та підростає здібна наша зміна!

Ми смертні, та безсмертна Україна,

і свідчення тому – Історія і Час!

1/IX.2000.