Щастя

Софія Малильо

До щастя прагнення людині не збороти,

та я його не звідала в житті.

А в чому щастя під кінець путі,

коли вже відступили всі марноти?

Його жадаю, – щиро признаюся.

Дивлюсь навколо – бачу щастя й біль.

Самій його вже ждати нізвідкіль, –

хіба що до чужого пригорнуся.

Та і для мене щастя бути мусить,

бо доброті Творця нема границь.

Тож до яких припасти ще криниць,

як віступили вже усі спокуси.

О, є і в мене ще для щастя змога,

і є для цього стільки ще джерел!

Нехай мій дух, як до небес орел,

підноситься до благодаті Бога!

Нехай душі моєї сила вечорова

відновлюється чудом день за днем,

горить незгасним пломінким вогнем

у величавім храмі Бога – Слова.

У храмі тім молитимуся щиро

за край свій, людство, просто за людей,

благатиму чуттів, а не ідей

і йтиму до людей з добром і миром.

Я щастя прагну в творчому горінні,

аби свій шлях пройшла я до кінця,

натхненно прославляючи Творця

в його величному й прекрасному Творінні.

14/XII-1993.