Друзям. 4. Олесі Богдановій-Борець

Софія Малильо

Дивлюсь у захваті на той рушник,

що подарований мені на втіху Вами,

і так, мов на стіні – Мадонни лик,

я почуваюся в кімнаті, наче в храмі.

Ви вибрали любовно той рушник,

тих диво-крашанок сяйливу в’язку,

і Геній доброти в мій дух проник

і творить там натхнення й щастя казку.

О, той рушник безмірної краси!

Ті крашанки зворушливо-чудові!

То – доброї душі до мене голоси,

то – символи сестринської любові.

Я голоси ті чую повсякчас,

ті символи душею розумію,

щаслива й радісна, благословляю Вас

за те, що я живу, – не животію.

20/XI-1999.

***

Даруй мені снаги, ласкавий друже,

Від надміру Твого, Твоїх щедрот,

Нехай вона мені, нехай послужить

Найкращою з найкращих нагород!

Вона в душі моїй натхненням запалає,

Щодень – помножена, щомить – нова,

Веселкою чуттів у ній заграє

І виллється в живі й палкі слова!

О друже мій! Знов світло мені жити!

Кому завдячую? Я відаю, кому!

Я знову, знов учусь життя любити,

Відроджуючи в нім себе саму.

1993