«В душі німує таємниця Слова…»

Софія Малильо

В душі німує таємниця Слова,

і дні спливають, гожі та сумні,

безслідно тануть в часу далині,

як в синім небі хмарка випадкова.

О Господи, за що та грізна кара

судилася безпомічній мені?

Душа в німизні, наче у труні,

а тіло нудить світом, як примара.

Чому ж дозволив Ти, о Благодатний,

душі моїй почути голос Твій,

аби тепер в безмовності гіркій

їй день за днем німотно коротати?

О ні, прости за докір мимоволі.

Нехай Твій дар був радістю на мить,

та він хоч згадкою в душі щемить, –

миттєвий спалах в чорній моїй долі.

5/VII-1992.