З глибин мовчання

Софія Малильо

Із сот джерел черпати мала сили:

з криниць землі, її дарів-плодів,

із сот культур, що людство освітили,

щоб кожен серцем, духом багатів.

Закоханою у буття без тями

належало мені зійти у свій зеніт

і звідтіля думками й почуттями

благословляти наш прекрасний світ.

Та де ж мої досягнення-здобутки?

Доробок мій – полинна самота,

і біль утрат, і гімалаї смутку,

і над усім – нестерпна німота.

Як муха в павутині, в буднів сітях

даремно шарпаюсь, безпомічно німа.

У спогадах – неволі лихоліття,

і в сьогоденні просвітку нема.

Одного в Тебе, Господи, благаю:

рятуй мене із пекла німоти,

дозволь у Слові ліки од відчаю,

скарбницю радості цілющої знайти.

Хай скромне, тихе, нелукаве Слово

навідує мене в самітницькій журбі,

звучить натхненно, лагідно й святково

молитвою Предвічному Тобі.

6/IX-1992.