Слово. 2

Софія Малильо

Як слово спить, не клич даремно теми

І шпорами не докучай Коню!

На всю глибінь розкриються проблеми,

Та судження про них – то будуть мертві схеми,

А не прозріння творчого вогню.

Я тільки-тільки подружила з Словом,

Та знаю вже, що то – химерний друг.

Живе в серцях, у книгах загадково,

Приходить в гості наче випадково

І все висвічує, мов лазером, навкруг.

О друже рідкісний, не надто вірний,

Не обминай мою самотину!

Неси мені, неси озон нагірний!

Нехай мій дух, од роду раб покірний,

Пізнає творчості сяйливу вишину.

26/V-1990.