26.03.1882 р. До Михайла Старицького

Шановний добродію Михайло Петровичу!

Вибачте мене, що я ще не зібрався одлистувати до Вас на Ваш перший, ще до різдва посланий лист, як Ви знову листуєте до мене. Дуже рад, що моя праця прийшлася до смаку, а ще більше буду радіти, коли нею послужу на користь нам рідного діла. Правду кажучи, об цьому я найбільше усього і думаю, й дбаю: годі нам бавитися сякими-такими казочками, та приповісточками, та плачем-співом, хоч і щирим, та бездужним, – пора нам глянути ясними очима на нашу роботу, пора додати їй, окрім любові, і освітнього погляду, і посидючої праці, щоб не сміялись побічні люди, щоб не сказали: от це і вони з своїм писком та в пшеничний ряд! На мою думку, тільки дотепною і достиглою роботою ми можемо заткнути незажерливі роти наших ворогів, ми засліпимо неситі очі, а тим самим і нашу справу поставимо вище, ніж вона досі стояла.

Ви, певне, добродію, догадуєтесь, куди се я стрижу, ведучи таку річ. Стрижу я туди, куди б і самому не хотілося. Який я не радніший подати ще частину задля другого випуску Вашої "Ради", оже не спроможуся. Мене від самого різдва і досі душать казенною роботою та ще й будуть душити до самісінького палкого літа, так що я і досі не довів до кінця своєї "Повії" і коли доведу – не знаю. Літом спека так мене розварює, що до роботи я зовсім не годжуся, – надія на весну та осінь.

Весна тепер, кажу, не вільна, а осінь – за осінь ще не скажу нічого. Уп’ять же, уже й підкінечна робота показує, що треба багато дечого переробити у другій частині, а як прийдеться звести усе докупи – то тоді знову треба все перебрати та перетрусити. У такій великій праці, та ще не за одним заходом робленій, самі, добродію, знаєте, знайдеться дечого і багато лишнього, і недоговореного – лишнє треба геть одкинуть, невимовлене – договорити. До сього хоч мені мова і не дуже завгорює, та все ж і її треба причепурити, щоб, кажу, не стид було перед людьми показатися. Дуже б мене уразило, коли б хто сказав, що це я вже про славу дбаю. Не втаюся: про славу, тільки не свого мення, а про славу самого діла.

У мене одна думка: як би нам нашу красну мову так високо підняти, як підняв її Шевченко у пісні. А чи я се зроблю, чи другий – для мене байдуже. Не пеняйте на мене, добродію, що я на сей раз не даю певного слова. Кажу Вам: не виспію, не зможу виспіти з другою частиною "Повії". У мене є невеличкі обриски з життя. Колись малась думка у таких обрисках подати (як Щедрін у "Семействе Головлевых") цілу низку народних типів від дідів аж до сього часу, зв’язавши їх докупи однією ідеєю: як з покоління до покоління винародовлювались наші найталановитіші люди, і як тільки освіта посліднього часу знову довела внуків до того погляду, що вся робота батьків була одна тяжка помилка, і як вони знову привернулись до народу. Я не залишив зовсім сії праці, оже на який час все-таки її одкинувся… А проте є, кажу, у мене обрисків зо два (аркушів на два або й більше друкованих), може, Ви ними заткнете дірку замість другої частини "Повії"? Сповістіть, я вже знайду як-небудь час їх переписати і незабаром до Вас подати.

До Вас щиро прихильний.

Р. S. Ольга Петровна знає один такий обрис – "День на пастівнику". Я їй колись засилав задля куценьких видань. Не знаю, чи він де вийшов? Спитайте її, вона скаже, чи погодиться він задля Вашої "Ради". Другий буде "Батьки", де виведені батьки тих хлопців" що показані в першому обрису.

Примітки

Вперше надруковано в «Записках історично-філологічного відділу УАН», кн. 5, стор. 68 – 70. Подається за чорновим автографом (ф. 5, Ѣ 386).

…невеличкі обриски з життя. – «Як ведеться, так і живеться». Два з них – «День на пастівнику» і «Батьки» – надруковано в другій частині «Ради».

Ольга Петровна – Олена Пчілка.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 361 – 362.