Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

06 – 07.1872 р. До Олександра Огоновського

Червень – липень 1872 р.

Пане добродію!

Щирий поклик вашої громади до праці завітав і в нашу глуху сторону, живою одрадою обізвався він у кожній не конче зіпсованій душі, будить надію у серці, порива руки до роботи, голубить одрадну нашу думку.

Який не малий наш гурток, повитий чужими хмарами сторони, де рідна мова сливе незвичайною – мужичою, де уряд вибавляє її, як отруту, з народного життя, як припону розвою – не дає їй вимахати дужії крила своєї мочі; як початок розруху – зове і грядуще, – так, кажу, який не малий наш гурток у такій стороні – 4 – 5 душ, але у кожного забилося серце, проясніли очі, піднялися голови, набирають сили руки, одібравши перші два видання вашої "Правди". Це наше, наше – рідне! – шепчуть уста. Наша мова, наше слово ллється з’серця!..

Годи ж вам, всяке щастя і добра доля, у вашій щирій праці щасливі ті руки, що перші знялися положити нову підвалину під рідну хату, і свята та віра, що піднімає їх на добро і користь рідному краю. Дай. боже, щоб усе було гоже, а негоже одверни, боже!

А тим часом, не мусячи і собі, як каже батько, гнилою колодою валять по світу, я одібрав 8 вірш і засилаю Вам. високоповажний добродію, з них б Переклади, а 2 – самотнє компонування. Я зову їх самотніми через те, що самотнє життя моє їх мені нашіптувало у вуха. Коли Ви найдете їх гожими, то мушу просити Вас, високоповажний пане добродію, надрукувати їх у ближчих виданнях "Правди", підписуючи під ними "Панас Мирний".

Бажаючи ще раз хосенній праці широкого і просторого шляху, а вашій надії – пишного квіту.

Зостаюсь Ваш, високоповажний пане добродію, покірний слуга

Панас Рудченко.

Р. S. Ми, засилаючи свої листи за кордон, часто-густо боїмося, коли б вони не пропали де, не перехватили їх… Через це і мушу просити Вас, в[исоко]п[оважний] п[ане] добродію], сповістити мені, коли час тому буде, чи одібрали Ви засилку мою і чи найдете з неї що гоже до "Поавди"? Шл ях до мене: Пол[тавская1 губ[ерния], в г. Полтаву. Аф[анасию1 Як[овлеви]чу Рудч[енко] в губ[ернское] казначейство.


Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 204). Автограф чорновий, має дві редакції, одну з яких прочитати не пощастило, писаний олівцем у кінці зошита з віршами та перекладами. На титульній сторінці зошита напис: «1866 рік. Аф. Рудченко». Зміст: Дорога (З Огарьова); Офелія (З Фета); Мелодія (З Фета); З Фета (Два вірші без назви); Романс (З Лермонтова); Смерть (З Лермонтова); З Ар. П-ь (М. Н. Х-ой); Къ-ь-ѣ-ахъ (З карельського); Русалка (З Пушкіна); З Пушкіна (Вірш без назви); В степу (З А. П-ва); Питання (З А. П-ва); З Жуковського; Невільник (З Рилеєва); З А. Шелихова; Ох місяченьку, рідний брате; Скажи нащо тебе я стрітив; І, може, думи нерозумні (І, може, мирні мої думи); Пісня (З Апухтіна); Бурлак (З Нікітіна).

Лист не датований. З’явився він як відгук иа «Переднє слово» до № 1 відновленого у 1872 р. журналу «Правда», що вийшов 27 (15) квітня, де, зокрема, говориться:

«…Нашою програмою єсть програма народної Русі: «В своїй хаті своя правда і сила і воля!» В чиїх грудях отся наша клича озоветься братнім відгомоном, сього й запрошуєм до спільної праці словом і ділом».

У № 5 «Правди» за той же, 1872-й рік, що вийшов 27 (15) серпня, вміщено вірш Панаса Мирного «Україні». У «Переписці редакції» в цьому ж номері писалося: «Вп. О. Рудч… в Полтаві. Окремим листом ширше відповідаємо на щирий Ваш відклик; зволіть і дальше ласкаво пам’ятати об нас». На підставі цього і датуємо лист червнем – липнем 1872 р.

Початок листа (в автографі закреслений) мав спочатку інший характер:

«Ваші щирі запросини до «Правди» зайшли якось і у наш глухий та одинокий куток. Коли-не-коли та й над нашою улицею сонце вигріє! Здається, мов і край наш не хмурний, ясний та веселий, стоїть він між другими задумавшись, як той чоловік, що взяла його туга,, береться обомаруч за голову, обпирається дужими ліктями об стіл і, сумний та вразливий, думає свою думу тяжкую, – так задумався наш край. Над чим, спитаєте?».

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 5, № 337) зберігається ще й копія цього листа, зроблена невідомою особою.

Огоновський Олександр Михайлович (1848 – 1891) – юрист, професор Львівського університету, брат Омеляна Огоиовського, у той час редактор «Правди». Це єдиний відомий нам лист Панаса Мирного до Ол. Огоновського.

…гнилою колодою валять по світу… – перефразовані слова з поезії Т. Шевченка «».

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 346 – 347.