Поч. 1893 р. До Миколи Лисенка

Славетний наш Бояне, сьогочасний Кобзарю Миколо Віталійовичу!

Минуло четвертина віку від того часу, як Ви випустили у світ свою першу книжку "Українських пісень". Певне, що всі ті, у кого серце не скаменіло під натиском щоденних клопотів, ознаменують святкуванням Вашу 25-тилітню невсипущу працю, Ваші заміри не тільки зберегти на віки-вічні голоси народних пісень, а на основі того народного співу викомпонувати інші пісні, інші голоси, – щиро народні по духу, та вже освічені ніколи не померкаючим світом науки.

Дивує та веселить нас ся Ваша довга невсипуща праця! Не накоченими і прочищеними шляхами пішла вона, не по ораному і заскородженому полю покотилася, а вибрала непочатий куток забутого людьми і обділеного долею краю, прихилилася до його сумних голосів, поєдналася з його горем і радощами, які він вилив у своїх піснях… Треба було спершу всього їх винишпорити та визбирати і, звівши докупи, розібрати: що то і чого воно коштує?

Не застрахала Вас ся чорна праця – молоді літа та щира любова до свого народу допомогли Вам довести її до краю. Оже Ви не заспокоїлися на сьому: Ваша творча душа, напоєна народними голосами, Ваше чутке серце, зігріте любовою до рідного краю, поривали Вас на інші праці – на праці самостійного компонування.

Історія колись розбере і розкаже непохибну правду, що Ви зробили на сьому новому полі і яку значну постать займали, а ми скажемо одно: що не корисного добутку шукали Ви своїми працями, не бажання слави поривало Вас до їх, а та ж таки щира любова до народу, що допомагала Вам у Вашій чорній роботі, підбивала Вас і на сі нові праці: не було у Вас іншої користі, як уславити свій народ, не знали Ви іншої слави, як показати всьому світові, що доброго зробив він на музичному полі і що міг би зробити, якби світ науки освітив його темноту.

Та ж щира любова до свого рідного підбивала Вас ще на іншу працю – показати людям свої роботи не в одних німих значках, які дають ноти, а в живих виголосах концертів, в постановах цілих опер. Про сі постанови концертів та опер ходила чутка по всій просторій илов’янщині вони покрили Ваше чоло славою, та до нас доходила від їх тільки глуха луна.

Оже щаслива доля сього року погодила і нам: новий рік Ви настановили полтавцям аж двома своїми концертами, напоївши наші душі великою радістю і збудивши в нас ще більшу жагу до того чарівного трунку, який Ви піднесли нам на новоліття.

Ми певні і сподіваємося, що сьогорічна Ваша мандрівка по рідному краю є тільки початок тії великої мандрівки по всій Слов’янщині, яку пестить Ваша прихильна до рідного краю душа; що незабаром Ваші заміри й надії справдить щаслива доля і що нам нашого сьогочасного Кобзаря незабаром прийдеться знову вітати у себе. Ми лічимо дні, коли дождемося славного часу!

А поки що, озираючи тепер Ваш 25-тилітдю. невсипущу працю, ми здивовані стоїмо перед нею; нас дивує, що ні довгі літа, ні часом злигодні години – ніщо не притомило її, не звернуло з тієї стежки, яку собі намітила вона, якою все йде і якою дійшла до тії слави, про котру співає народна дума:

Що та слава славна

Не вмре, не поляже

Однині й довіку

І до кінця світу!

Закінчимо ж наш щирий від серця привіт пожаданням Вам довгих та щасних літ на користь рідному краєві, якому Ви так щиро та непохибно слугували до сього. Ви справдили заповіт нашого славного помершого Кобзаря, що наказував нам:

Й свого не цураться!

Слава ж нашому сьогочасному Кобзареві,

Слава нашому славетному Боянові

Миколі Віталійовичу Лисенкові,

Вовіки вічні слава!

Примітки

Вперше надруковано у виданні: Панас Мирний, Твори в п’яти томах, т. 5, стор. 371 – 373. Подається за автографом (ф. 5, № 317).

Датується за змістом.

першу книжку «Українських пісень». – Йдеться про перший випуск «Збірника українських пісень для голосу з фортепіано» (1869).

І чужому научаться… – дещо змінені рядки з поеми Т. Шевченка «».

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 404 – 406.