24.05.1898 р. До Михайла Коцюбинського

У той саме день, як Ви, вельмишановний добродію, писали до мене свого листа (9 травна), моя жінка якраз заходилася дарувати мене третім сином. Звісно, що під такий час було мені не до листів. Через це саме на Ваш щирий лист маю обізватися тільки сьогодні, коли хатня завірюха та клопотнеча трохи уляглася і стало мені вільніше дихати.

Дякую Вам дуже за подарунок Вашого поличчя. Натомість засилаю Вам своє, хоч і не сьогочасне. У той рік, як воно робилось, я ще був чорнявий, а тепер геть-то побілів. Оже Ви і по ньому, як доведеться коли-небудь нам стрінутись, мене признаєте… Спасибі Вам. А ще буде більше спасибі, як відберу від Вас Ваші оповідання, що Ви обіцяєте зібрати їх і заслати до мене. Сподіваюся добре насмакуватися, читаючи, бо – певне – то хоч і невеличкі чарочки, а з дуже смачним трунком: п’єш його, п’єш, а воно все хочеться. Судячи по "Хариті", "Ялинці" та "П’ятизлотнику", у Вас, видно, добродію, не утратилася віра в добро поміж людьми… Віруйте, добродію, в нього і на дальше; ця вра так бадьорить і втішає! Бо що б воно було, якби та віра перервалася? Тяжкий сум, пекучий жаль та неугавний лемент носився б над нашою бездольною землею, краяв би на шматочки лихом здавлені серця…

Годі нам плакатись, годі сумувати! Показуйте нам, добродію, хоч невеличку цяточку того просвітку, що красить наше життя. Ви так доладно умієте з цим справитись. Не кажіть, що то дрібнички. Хоч то невеличкі квіточки, та які запашні, з якими яскравими кольорами! Якщо з тих дрібних квіточок та зв’язати букета, то всім буде навдивовижу. По правді кажу Вам, що мені давно вже не доводилося читати нічого такого. Читаєш – жалем, як кип’ятком, обдає, а скінчиш – радістю серце заб’ється, що все так скінчилося добре; що життя наше, хоч і палюче, та не без радощів, не без віри в добро. І через те якось тепло стає на душі, легко на серці.

Щасти ж Вам, доля, подати найбільше таких дрібничок і пошли Вам побільше здоров’я та віри в свої сили. Не дуже шкодуйте на те, що приходиться працювати без критики: Наше здорове почуття покаже Вам, куди простувати. Гляньте на сусіду: хіба Пушкін, Грибоедов або Лєрмонтов, та й наш Гоголь – творили й робили за проводом критиків?.. Самі набирали у своїй душі і снаги, і сили; а критика уже потім їх оцінила і піднесла геть високо угору. Отак і з нами повинно бути. Як більше нас буде, то і критика з’явиться і розкаже, хто що з нас доброго вчинив, а в чому помилявся.

Бувайте ж, шановний добродію, здорові та щасливій долі милі.

До Вас душею і серцем прихильний

П. Рудченко.

Примітки

Вперше надруковано в «Науковому збірнику за рік 1924», стор. 180 – 181. Подається за автографом (Чернігівський державний літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського, № А-2032).

Не дуже шкодуйте на те, що приходиться працювати без критики… – Ці слова Панас Мирний пише у відповідь на лист М. Коцюбинського від 21(9) травня 1898 р., в якому останній скаржився: «Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує та тиша, що навкруги; трудно йти у темряві, напомацки, не відаючи, що даєш: зерно чи полову?» (див.: Михайло Коцюбинський, Твори в шести томах, т. 5, стор. 263).

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 434 – 435.