Однодумниця – Авторові (1.11.2012 р.)

Ігор Ольшевський

Доброго дня, дорогий Авторе!

Минуло, здається, зовсім небагато часу від виходу Вашої книги “Агатангел Кримський: поклик Сходу”, а запитань до Вас уже є чимало. Я дещо в курсі, наскільки непросто було видати останній есей (чи “крайній”, якщо не любите попереднього слова) – адже під загрозою опинилася доля самої серії “Нестандарт” і лише диво врятувало її від закриття. Дуже прошу Вас і пана Андрія – Вашого видавця, – не полишати цього проекту (навіть якби довелося повернутися до методів “старого доброго самвидаву”, а чи, враховуючи реалії сьогодення, “електронвидаву” або аудіокниг).

Працю про Кримського прочитала з захопленням і дуже рада, що мої зауваження й доповнення враховані. Та, вже починаючи від найпершої – про Лесю Українку, – мені весь час здавалося, що нова книга буде присвячена саме Тарасові Григоровичу Шевченку. Але наступними були – Павло Тичина, Григорій Сковорода, Агатангел Кримський… У чому річ? Свідоме ігнорування виключаю, знаючи Ваше трепетне ставлення до постаті й творчості Великого Кобзаря. Можливо, просто не наважуєтесь узятися за цю тему, аби не повторити уже відоме? Але ж розкриття постаті Тараса Шевченка через аналіз його імені та доленосних дат навряд чи буде таким повторенням. Щоправда, Іван Глинський уже писав у своїй чудовій книзі “Твоє ім’я – твій друг”, яка побачила світ іще в радянський час: “Україна дала світовій історії і світовій літературі двох безсмертних Тарасів: легендарного керівника селянського повстання Тараса Федоровича (Трясила) і Великого Кобзаря Тараса Шевченка. Першого з них обезсмертив славний українець Микола Гоголь, другий став співцем усього українського народу” [19, 182].

Проте у Глинського бачимо лише натяк, – хоч і дуже виразний, – на зв’язок долі людини з іменем (“Важко знайти більш дивну тотожність характерів цих двох велетнів нашої землі та значення їх імен. Може здатися, нібито ті наймення дав їм якийсь ясновидець” [19, 182]). Докладного аналізу іменної вібрації у книжці ви не знайдете, та й не могло його бути в той час – адже праці, присвячені цій темі (на зразок досліджень о. Павла Флоренського) здебільшого “спочивали” тоді у спецфондах без близької перспективи оприлюднення. Окрім того, Тараса отець Павло в “Іменах” не розглядав.

То кого Ви боїтесь повторити? Глинського чи Флоренського? А якщо й пошлетесь на когось із відомих – то що це, трагедія? Головне, аби такі посилання були доцільними й доречними.

Так що дерзайте, Друже! Тут, далебі, є де розвернутися, тим паче, що не за горами 200-річчя Поета.

З повагою –

Ваша Приятелька

і Однодумниця.