«Чертог сіяв...»

Михайло Старицький

Чертог сіяв… Вона на сцені грала

Й веселістю легурною няла

Людські серця, – аж гоготіла зала…

А там десь геть її дочка мала

В гарячці злій без пам’яті металась

На проханих, нежалісних руках…

А ненька тут на сцені побивалась,

Ховаючи зусильно в серці жах.

Запроданка! Що ж діять у неволі?

А кат-правець на сльози не вважа…

І треба крить від миру серця болі,

З сміхом ярким в ньому носить ножа,

Бо сміх отой їй дасть хоч копійчину,

Хоч крихотку злиденного добра,

Яке злекшить її слабу дитину…

І страдниця акторка-мати гра:

Любов іще напружує їй сили,

А мука все ж і ті перемага…

Бридкі пісні геть залу роз’ятрили –

І захватом реве й буя жага…

Шалений крик… Всі потребують «біса» –

І потурай, виходь хоч на заріз:

Який їм жаль, що знемага актриса,

Що серце їй пройма отрута сліз?..

Аж ось таки зомліла і упала, –

Не витримав наруги звиклий хист.

На мить одну занишкла смутно зала,

А через мить у ній розлігся свист!..

1903

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «З потоку життя», 1905, стор. 263. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 192.