«О, дякую, що ти прийшла-таки...»

Михайло Старицький

Посвята моїй дочці Марусі

О, дякую, що ти прийшла-таки…

Я цілу ніч в безсонні знемагався,

З примарами химерними вагався,

Розважував сполошені гадки…

Вони отут безладним роєм грали,

Сміялися над марієм старим

І в тиші злій немовби дорікали,

Що я життя своє пустив на дим…

Ох, та невже ж?.. Відкинь тяжку заслону

І відчини затемрене вікно…

Як хороше! В повітрі дух від крону

Та резеди розлився чарівно…

А сонячно – мов світла ціле море

Влилось сюди і хвилями буя…

Не сонце то, а ти, небесна зоре,

Порадонько єдиная моя!

Не віднімай з моїх грудей правиці,

А лівую лиши тут на чолі:

Від подиху моєї чарівниці

Стишаються і болі, і жалі,

Тяжкі думки вмірковуються тихо,

Все менше й менш пала душа вогнем,

І віриться, що спільне наше лихо

Розвіється за теплим, ясним днем.

1902

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 192. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 175.