«Не спиться... Знов чорнії думи...»

Михайло Старицький

Не спиться… Знов чорнії думи

Обсіли, мов галич, мене;

Знов постать бліда серед стуми

Сон з вій моїх млявих жене…

Та постать немовби знайома

Зринає із мрійної мли:

В обличчі і смуток, і втома

Тяжкими знаками лягли…

І погляд, повитий сльозою,

Питима на мене схиля,

Й на серце, пошарпане з бою,

Мов ложить цілюще зілля…

Я чую – поржавлені струни

Щось давнє, забуте бринять.

Старі відчиняються труни

І мертвих здіймається рать…

Їx образи віються колом

Над ліжком, над темним столом…

І чується в тиші покволом

Немов похоронний псалом:

«Безщасне житенськеє море,

Негод воно повне та бур,

Як миру незважене горе…

Не жур його, нене, не жур!

Багато і хиб, і знесилля

Він мав на своєму шляху, –

Бо зрана приборкано крилля

Йому у годину лиху;

Багато він знівечив крові

На марну, щоденну бридню, –

Зате ж і дізнався любові

Та спалу святого вогню;

Зате він довідався й муки,

Напився докірливих сліз…

Пора ж і зложить йому руки:

Тягар свій уже він довіз…

Поглянь – його серце холоне,

Спинитися може щомить…

Прийми ж свого сина на лоно

І будем владику молить:

«Пробач, Христе-боже, рабові

І вільні й невільні вини

Та з ласки, з святої любові

Прийми у оселі ясні,

Спокой його душу у щасті

Нового з святими буття,

Де нєсть ні страждань, ні напасті,

А єсть безконечне життя!»

Знов тиша, і стума, і мука…

Заснути – ніяк не засну…

А серце так болісно стука.

Немов забивають труну…

1902

Примітки

Вперше надруковано в ж. «ЛНВ», т. XXIII, 1903, кн. 7, стор. 3 – 4. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 176 – 177.