Сон

Михайло Старицький

Я бачив сон… Ні, марилось уяв –

Він і тепер стоїть перед очима.

Безмежний степ, укритий снігом, спав

Чи мертвий був, як пустель несходима.

Ні кущика, ні горбика кругом,

Ні плямоньки на дикому роздолі,

Тільки туман звисав густим рядном

І сонце крив у сірому приполі…

Ні руху скрізь, ні згуку… І вітрець

Був скований в повітрі отяжілім…

Усе живе замерзло нанівець

У савані одноманітно-білім…

Від півночі йно кралась хмура мла,

Здіймаючи таємні, чорні крила…

І в темінь ту страховищну несла

Мене якась необорима сила…

Холола кров, і мозок ціпенів,

У душу жах сліпі наводив очі, –

А я летів від теплих, ясних днів

В обіймища холодні злої ночі!

Зближалася межа мого життя,

Зривалися останні його хвилі.,.

Звідтіль уже немає вороття –

Я серцем чув, що опинюсь в могилі…

І я вітав востаннє небокрай,

Де світло вже лиш окравкою мрілось…

Прощай, прощай, родино, ясний рай,

Яким жило, яким се серце билось!

Ізійде знов там сонечко ясне,

Тепло і світ розіллє по країні,

Надію дасть, що лихо промине,

Що доленька покращає людині г –

И одурить знов окривджений народ…

Ох, не радіть тобі ясній блакиті,

Бо пан тобі – ніч, морок, сніг і льод,

А боротьба безкрая в хижім світі,

Без просвітку, без певної мети…

Чи світла ж ти добудеш до боріння,

Чи досягнеш хоч краплі щастя ти

За труд тяжкий, за вікове терпіння?

Не знатиму, не чутиму вже я

Ні мук твоїх, ні стогону, ні плачу…

Прощай, прощай, родинонько моя, –

Довіку вже тебе я не побачу!!

1903, 24 серпня. Дарниця.

Примітки

Вперше надруковано в ж. «ЛНВ», т. XXXVII, 1907, кн. 3, стор. 461 – 462, під заголовком «З останніх віршів». Текст друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 184 – 185.