На спомин Котляревського

Михайло Старицький

Сто років, сто літ потонули у млі,

Як голос твій знявся на рідній землі.

В ту добу все нишкло, могильні хрести

Жалобою неньку вкривали;

Як з дуба рве буря пожовклі листи,

Так дух наш народний вривали:

І брязкав у путах зганеблений труд,

І гинув у рабстві наш люд!

Розпуджено гвалтом недолі орлів,

Що люд од напасників крили;

Сплюндровано славне гніздо вояків,

Розкопано навіть могили –

І скрізь, де українське серце жило,

Повіяло смерті крило.

Але на сконанні козак-січовик

Поклав на могилі бандуру,

Порадницю тиху, з якою він звик

Ділить свою ‘думу понуру…

А вітер степовий побіг по струні,

Й озвалися згуки сумні.

Поніс буйний вітер до мазанок-хат,

До латаних стріх з очерету,

А звідтіль долинув до панських палат

Та й влучив у серце поета:

Озвалось співоче на пісню свою,

Як пташка до пташки в гаю!..

Хвала тобі й слава во віки віків,

Ратаю родинного слова!

І борвій гвалтовний його не згасив,

Ширіє укохана мова,

Бо з серця до серця голосить, луна

Свята, невмируща струна!

Повстав ратай слова, наш славний співець,

Дав струни нові тій бандурі, –

І пісня по краю з кінця у кінець

Знялась серед посвисту бурі,

Збудила другі голоси, і гуртом

Зложився величний псалом.

Як сонце у надрах і моря, й землі

Пробуджує твори живущі,

Так ріднеє слово у рідній землі

Викликує сили немрущі;

Скриляє воно і єднає братів –

І падають скови рабів.

Хвала й вам, братове, що світич ясний

У серці сховали в негоду:

Горить він за неньку, за люд мовчазний,

За спільну освіту й свободу…

Вперед же, юнаки! Угору наш стяг,

Де правда – там сяйво звитяг!

[1903]

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 271 – 272. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 182 – 183.