«Всьому кінець...»

Михайло Старицький

Всьому кінець… надії вже нема…

Кудись везуть… сумні якісь розваги…

В останній раз вітаюсь з усіма –

І одірвать очей не маю зваги…

Прощайте ж ви, ріднесенькі краї,

Осяяні, оздоблені красою,

Jle в боротьбі точились дні мої,

Де ворог наш знущався наді мною!

Де заздрість зла вергала з-за кутка

На страдника і стріли, і каміння,

Вербуючи із дружнього гуртка

Поплічників – без серця, без сумління –

Гнобителю природних наших прав…

О, скільки бід, розрад і катування

На тім шляху тернистім я дістав –

За серця жар, за вибухи змагання,

За сіянку моїх питимих мрій,

Сподіванку народного пробудка!

Не раз мене всипав наклепів рій –

І від кого ж? Від брата-недолюдка!

А спільники, що в супрязі були,

Дивилися байдуже на цькування…

Але тепер всі рани зажили,

Німіють враз болящі почування,

А йно росте незміряна любов –

До всіх моїх колишніх супостатів,

До друзяків, що били б, певне, знов

І плямили ще більше у сто кратів,

До спільників тяжкої боротьби,

До рідних дум, до пісні голосної,

До стогону бездольної юрби,

До реготу сваволі навісної,

До нив, степів, омочених плачем,

Обвіяних зітханням хирне-кволих,

Упораних тяжким нужди бичем,

Насичених крівавицею, голих…

До зір ясних, до сонця, до тепла,

До завірюх, до збуреного моря…

Пробачте ж сей останній вибух горя,

Простіть за все, не пам’ятайте зла!!

1903

Примітки

Вперше надруковано в ж. «ЛНВ», т. XL, 1907, кн. 12, стор. 471, під заголовком «З останніх поезій». Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 195 – 196.