«Двері, двері замкніть...»

Михайло Старицький

Двері, двері замкніть! Затушкуйте вікно!

Ох, і сили терпіти немає…

Хтось кричить, проклина, хтось рида жалібно

Й моє серце ножами проймає!

Через стіни, крізь піл отой лемент вліта,

І страдниче лице молодиці

Як у очах стоїть, наді мною вита,

Й моє серце пронизують глиці.

Знаю… вчора пішов у похід чоловік

А чи, може, й на вічне розстання…

Скрут і туга тепер оселились навік

І не втихнуть ніколи ридання.

Б’ється в груди вона, нерозважна вдова,

Рве волосся шовкового хвилі…

Немовлятко кричить… її всю порива.

Але груди сухі та безсилі!

1 об піл, і об стіл головою товче

Безпорадна, безпомічна мати:

Ох, якби не дитя… – серце рве боляче, –

А то б знала, як тугу сквитати.

Ой, замкніть, зачиніть двері ці і вікно…

Більш терпіти вже сили немає:

Знов хтось тяжко кричить, хтось рида жалібно

Й моє серце ножами проймає!

2 квітня 1904

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 284, під заголовком «Останні вірші М. П. Старицького». Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 207.