«Як урочисто тут...»

Михайло Старицький

Як урочисто тут, замовк величний бір,

Неначе храм по молитовнім співі;

В вечірню млу понявсь його сумний убір,

У померки таємно-полохлнві…

Верхів’я хвой горять, немов ті ставники

Перед ясним, незміреним склепінням:

Там скрізь життя, і світ, і радощів знаки,

А тут внизу все темриться змертвінням…

І тихо, тихо скрізь… Задумані стоять,

Мов велетні часів баєчних, хвої,

У лави рівні скрізь вшикована їх рать,

Готова стать до боротьби лихої, –

Там лементу не чуть, катів людських нема,

А лагода ласкаво віє всюди…

Смолистих пахощів кадило проніма

Знеможені, натрудженії груди…

Проте хапливо йде сліпої ночі час,

Вже йно шпилі кривавить меркло пломінь,

Аж ось на вищому спалахнув і погас

Відрадісний та жизнедайний промінь, –

І впала смерть – не смерть, безчулий сон – не сон,

А забуття злетіло до істоти;

Але у тиші тій не згуки похорон,

Не стогони безрадної скорботи,

А чується ясніш велика таїна,

Вбачається життя другого мрія, –

Якийсь чудовий спів у безвісті луна

І порива до неземного рвія:

Бажається збагнуть, обнять неосяжне,

Проглянути в конечне щастя миру…

І щось могутнєє охоплює мене,

І на душі у Правду стигне віра!

[1903]

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 242 – 243. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 189 – 190.

Лист на сайт