«О, вернись, моя музо, на мить...»

Михайло Старицький

О, вернись, моя музо, на мить –

Уже сонце зникає за море…

Моє серце болить і горить:

Щось на мене встає необоре,

В темних шатах, хвилює, як мла,

І морозяним холодом віє –

Вічна ніч отсе крила зняла!

Затримайся ж на хвилю, надіє,

Моя музо, вернися на мить!

Я не раз тебе кривдив жорстоко,

Заставляв сльози праведні лить,

А тепер на потемрене око

Накипа і у мене сльоза,

І зневір’я – гадюка нечула –

В мою душу сумну заповза,

Та маріє стягою минуле,

Тільки впоперек любій меті…

Але все ж серед буднього чвару

Там були й поривання святі.

І ясну, чарівливу примару

Не згубив я у померки ті:

Вона вабила серце до бою,

В йому гріла широку любов…

О, пробач люті жарти з тобою,

Моя музо кохана, і знов,

Пишнобарвна, прилинь на прощання

Та у пісні бездольцю навій

Перебуті давно сподівання

І веселкове сяєво мрій!..

1903

Примітки

Вперше надруковано в ж. «ЛНВ», т. XXXVII, 1907, кн. 1, стор. 41, під заголовком «З останніх поезій». Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 197.