Звитяга

Михайло Старицький

Коли, бува, в борінні за життя,

Зневірений неправдою людською,

Бажаю я й жахаюсь небуття

Під тяжкою смертельною нудьгою, –

Тоді іду помарить край ставка,

Де лагода та сяєво блакиті, –

І на душі хуртовина зника,

І прагнеться спокою в цілім світі…

Самотньо тут: не чуть ні череди.

Ні гомону, ні людського докору…

Ось пасма з верб схилились до води,

Любуючи у глибиню прозору;

А лоно вод, мов дзеркало ясне,

Розкинулось в барвистій, пишній рамі,

І вітерець його не сколихне, –

До верхніх віт він лащиться в нестямі,

Йно ластівка, легурно снуючи,

Черкне й змутнить яскраве скло часами:

Спалахнуть враз там золота ключі

І побіжать вогнистими скалками…

Але ж і тут пригодонька мала –

І шелюги щось хиляться похилі:

Цю весну все геть повідь поняла,

І над звичай далеко мріють хвилі…

Ой лишенько! Ген глибоко в воді

Здебільша все латаття потонуло

І згинуть там квітки його бліді, –

Озвалося у мене серце чуло, –

Білесенькі, із золотим денцем,

Мов чарочки болотяного пана,

Сплітались тут чаруючим вінцем

Та перлами вбиралися щорана…

А ниньки їх бруньки на батогах

Заледве вже й маріють під водою,

І згине цвіт в заклеплених гробках,

Не втішившись небесною красою…

Але проте жадоба й в них буя

Зирнуть на світ, почуть весни дихання,

Й до сонечка аж пнуться… Бачу я

Та пізнаю душею й їх страждання…

І от щодня дивлюсь я в водне скло, –

Що станеться з моїми квітоньками.

Ой світе мій! Перерветься стебло, –

Воно вже скрізь наструнилось нитками.

І я сліпий, болію за сліпих,

За їх палке й нікчемне поривання:

Не бачить вам проміннів золотих,

Як і мені другого існування!

А чудо йде… ромен болотяний

Досяг межі хисткої оболоні –

І сріблом скрізь розсипавсь цвіт рясний

На синьому прозористому лоні,

Мов зіроньки небесні ті, з яких

Зринає нам надія і розвага…

Я затремтів від поривань святих

І вигукнув у захваті: «Звитяга!»

1903, 10 березоля

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 253 – 254. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 198 – 199.