Цариця Милиця і воєвода Владeта

Переклад Михайла Старицького

Вийшла шляхом Милиця-цариця

З свого міста білого Крушевця;

Коло неньки двоє доньок милих:

Видосава і вродлива Мар’я.

А це їм Владета-воєвода

На коневі воронім назустріч;

Добрий огир запаливсь, аж паше,

Біла піна геть всього покрила.

От питає Милиця-цариця:

«Ой на бога, воєводо княжів!

Чим коня ти запалив так дуже:

Чи не їдеш з Косового поля,

Чи не бачив ти чесного князя,

Мого пана і твого, Владето?»

Одмовля Владета-воєвода:

«Ой на бога, Милице-царице!

Я вертаюсь з Косового поля,

А не бачив там чесного князя,

Тільки й бачив, як коня царського

Тягли турки серед поле рівне:

Моя думка, що князь славний згинув».

Як те вчула Милиця-цариця,

Лице біле слізоньками вмила,

Пита знову воєводу з плачем:

«Скажи ж мені, воєводо княжів,

Коли був ти на Косовім рівнім,

Чи не бачив дев’ятьох Югенків

Та старого Юг-Богдака, батька?»

Їй на те Владета-воєвода:

«Я проїхав крізь Косове рівне

І там бачив Юговенків дев’ять

Ще й старого батька Юг-Богдана;

Всі стояли на Косовім полі,

Руки їм в крові були по плечі,

А мечі тяжкі – по перехрестя.

Тільки вже їм зомлівали руки,

Січучи на тім Косовім турків».

Ще питає Милиця-цариця:

«Стій, стривай ще трохи, воєводо!

Чи зятів моїх не бачив часом:

Обилича й Бранковича Вука?»

Одмовля Владета-воєвода:

«Як я їхав по Косовім рівнім,

То Милоша Обилича бачив:

Він стояв сам на Косовім полі,

Похилившись на вояцькім списі,

Що зламався уже був надвоє;

Зо всіх боків його тисли турки –

Ох, напевно, уже досі згинув!

А що Вука, то я там не бачив –

Бодай його не вбачало й сонце! –

Він-бо зрадив пречесного князя,

Мого пана і твого, царице!»

Примітки

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 481 – 482.