Султана Стамбула

Зинаїда Тулуб

Ще два місяці прожила Настя під дахом Назлі-ханум.

У найближчу п’ятницю з’явилися до старої султани довгобороді і поважні улеми скласти акт про Настине удочеріння. Для такого випадку велику палацову залу розгородили на дві частини легкими шовковими ширмами. По один бік розташувалися улеми, по другий – Назлі-ханум з названою дочкою.

Назлі-ханум подарувала Насті розкішний башмаклик, колись наданий їй султаном Мохаммедом. Крім того, Назлі дарувала своїй полонянці силу коштовних оздоб, вбрань, золотого і срібного посуду та різних речей, потрібних кожній родовитій туркені. Не поскупилася стара. Вона розуміла, що це єдиний засіб повернути собі султанову ласку і навіть завоювати його приязнь. І осипала подарунками і пестощами ту, яку нещодавно збиралася продати безносому дідові.

Щоп’ятниці приїздив падишах. Він ласкаво вітав Гюль-Хуррем і з веселою усмішкою вів її до палацу і садовив поруч себе на низькому дивані, вкритому харасанським килимом.

– Ну що, щаслива? Здійснилися твої мрії? Тепер ти вільна і навіть рівна з султанами османської крові, – пояснює він, сьорбаючи запашну каву з підсмаженими фісташками.

Настя непомітно зітхає і всміхається сумно і вдячно.

– Я завжди молитиму бога за тебе, володарю всесвіту, але тужно, самотньо мені на чужині, – відповідав вона з полохливою надією, що султан змилосердиться і відпустить її на батьківщину.

– Ти, мабуть, кохаєш когось і сумуєш за ним? – уриває султан, по-своєму зрозумівши Настину тугу.

Настю лякають його запитання, надто близькі до правди, і, мішаючи правду з вигадкою, відповідає вона, влучно підробляючись під барвисту мову туркень:

– Так, світло безсмертя: я кохала одного козака, та він загинув смертю героя у непрохідній гущавині ворожих шабель.

– Вічна пам’ять героєві, – побожно схиляє голову падишах. – Тепер він у раю і безсмертні прекрасні гурії дають йому ковтнути насолоди, гідної справжніх героїв. А ти, жива, мусиш подбати про нове кохання, тому що жінка, – як пальма в пустині, мусить бути життєдайною і плодоносною. Молись за померлого і готуйся до шлюбу з живим.

Настя ніяково смикає перлову китицю дувар-ястика і не підводить очей.

– Хочеш, Хуррем, подібно хасекі-Хуррем, моїй прабабці, стати дружиною падишаха і народити йому сина, гідного престолу Османів? – раптом питає султан.

Настя здригається. Та хіба з усіх виходів це не найкращий?! І з очима, повними сліз, – останніми сльозами за минулим, – в знак згоди цілує край його одягу.

Улеми були збентежені і розгублені. Ніколи ще падишах не одружувався з весільним обрядом. Але коли султан чогось бажає – хіба не відшукає мусульманський законник потрібного тексту святого письма або належного тлумачення до нього?! І не встиг Осман висловити свої побажання, як улесливі мудері списали цілі згортки пергаменту, а муфті Есаад видав фетву про те, що бажання султанове цілком слушне і не відступає від святого закону.

Напередодні весілля був великий бенкет у Назлі-ханум. Палац старої султани ледве вмістив усіх запрошених, тому що дружини і матері всіх вельмож Оттоманської держави з’явилися привітати султанову наречену з коштовними подарунками.

Великий візир Алі-баша надіслав Гюль-Хуррем цукровий замок. Це був чудовий витвір кондитерського мистецтва. На дерев’яному помості здіймалася споруда з садову альтанку завбільшки. Цукрові колони з капітелями найтоншого різьблення, стіни з пряничних брил, наче з дикого каменю, вікна, засклені різнобарвним льодяником, водограї з такими ж льодяниковими цівками і водоймищами драглів або варення, а навколо них – шоколадні пальми з гіллям з настромленого на дроти цукату і з гронами глазурованих фруктів, і на доріжках штучного саду, всипаних смаженими з медом горішками – шоколадні маври з золотими кумганчиками запашного шербету в руках. Все це нагадувало дитячу казку і захоплювало Настю, як маленьке дівча.

Капудан-баша Халіль надіслав Насті шоколадно-цукровий звіринець, де було понад двісті звірів і птахів, кожен напівприродної величини.

Дружина муфті Есаада не відстала від перших вельмож і надіслала султановій нареченій весільну свічку на тридцять футів заввишки і на п’ятдесят пудів вагою. Стрічка з крутого золота, висаджена буйною перською бірюзою, оповивала її восковий стрижень блискучою спіраллю. Другу, трохи меншу свічку надіслала Насті дружина нішанджі Джафар-бега.

Не перелічити було скриньок з обручками, намистами і перснями, дзеркал, килимів, леопардових хутр, московських соболів та чорнобурих лисиць, коранів і книжок у золотих і срібних оправах із самоцвітами, канделябрів, ліхтарів, кришталю і фарфору, золотого і срібного посуду, суконь, паланкінів, невільників і невільниць, євнухів, вибагливих прикрас і флаконів з ароматами.

І вся ця розкіш разом із Настиним посагом була розташована у вісімнадцятьох залах палацу старої султани.

Але весільні пальми нареченої були особливо розкішні і величні. Недурно сказав шейх Сааді – хай буде благословенне ім’я його, – що жінка мусить бути родючою, як пальма. І пальма стала в Туреччині символом родючості і атрибутом весільного обряду. Це не були живі дерева з пустель далекого півдня, а штучні споруди з квітучих рослин, вінків, китиць, прапорів, драпувань і воскових свічок. Вони більш нагадували мінарети мечетей, ніж дерева, і були такі високі, що не влізали в палацові двері. Довелося залишити їх на дворі, наче чотирьох велетнів почесної варти, разом із шлюбними свічками дружини муфті Есаада і нішанджі Джафар-бега.

Настя вже скорилася долі, зжилася з думкою, що тут, у Стамбулі, догорить у сералі її життя. А загальна увага, шепіт заздрості, підлещування і розкішні подарунки потьмарюють їй свідомість. Ніколи вона навіть не мріяла про таку розкіш. Як дитина, радісно сміється султанова наречена, пересипаючи у скриньках самоцвіти і перекидаючи перлові намиста. Вона милується собою у венеціанських дзеркалах і з насолодою вдихає перські та аравійські пахощі.

А негри-євнухи пильно стежать, щоб не зникло нічоro з подарунків, бо крадіжка у шлюбний день є не тільки втрата, але й погана прикмета.

Ніщо не спинить плин часу. Схиляється сонце до заходу, і ось дівчата найкращих стамбульських родин ведуть Настю до лазні, миють її водою, опаловою від пахощів, намащують ароматами аравійських оаз, фарбують їй пальці хною, заплітають коси і оздоблюють їх діамантами і перлинами.

Вранці з-за похмурих громадин Серальського мису випливли зграєю казкових птахів пурпурні і грезетові вітрила султанського флоту. Галери йшли парами і, плавно наближаючись до мармурових сходів, окурювадися димом салюту. Від гарматного гуркоту злякано дзеленчали кольорові шибки вікон, а галери вже кидали якорі у смарагдові хвилі. І триста негрів-рабів збігли східцями на берег, щоб за кілька хвилин рушити назад з посагом молодої султани.

Розчинилися склепінчасті двері, і серед строкатих шерег гостей вийшли євнухи з весільними прапорами, негри з кумганами пахощів і фарби для нігтів, за ними сорок кремезних носіїв схилились під вагою цукрового замка й звіринця, а вже за ними поважно вирушили дервіші з коранами у золотих і срібних оправах і з важкими томами поетів Туреччини, Персії та Аравії, наче крилами казкового східного палацу. Гості ахали, перешіптувалиея, ставали навшпиньки, але кремезні негри стримували їх натиск.

Ритмічно, як на військовому огляді, посувалися лави носіїв, пропливали повз гостей прапори, в’юки срібного і золотого посуду, крісла і паланкіни в арабесках і інкрустаціях, важкі полози згорнутих килимів, скриньки золота і самоцвітів і воскові свічки, наче щогли венеціанських фрегатів. М’язисті, оголені до пояса негри блищали на сонці темним лаком намащених тіл; їх руки підтрнмували на головах чемодани з буйволової шкіри, виповнені Настиною білизною і оздобами.

А в юрбі ахали і шепталися гості:

– Сто сімдесят чемоданів! І в кожному хоч заховай осла! Та коли вона щодня змінятиме вбрання, то вдруге доведеться одягти його, коли її первісток сяде за коран у медресе.

Строкатою широкою рікою тече пишний похід, виповнюючи галеру за галерою своїми лавами. І коли перевантажена галера ховала в кучугурах хвиль червоний бакан ватерлінії, – похід на мить зупинявся, наче перехоплений греблею, і знов рушав далі, коли нова порожня галера пришвартовувалася до мармурових східців.

Нарешті рушили і велетенські весільні пальми нареченої. Здавалося, ніби назустріч мінаретам Стамбула рушили їх малоазіатські брати. А за ними заколивалися білі щогли весільних свічок і альтембасовий балдахін з пурпурними завісами до землі, під якими ховалася наречена.

Сорок вродливих аджем-огланів, юрби невільників і невільниць, білих та чорних євнухів супроводили свою господиню. І коли балдахін заблищав на палубі «Буцентавруса», галери підняли якорі і під грім нового салюту рушили до Стамбула.

Примітки

Xасекі – титул султани, що народила сина від падишаха. Тут згадка про Роксолану-Хуррем, дружину Сулеймана Пишного,

Муфті – духовна особа найвищого рангу. Головний муфті – шейх-уль-іслам.

Мудері – учені найвищого рангу.

Фетва – наказ, де шейх-уль-іслам або тлумачить правовірним зміст святого письма, або дає їм вказівки щодо поведінки, чи як розв’язувати ту чи іншу справу, а також стверджує смертний вирок, бо без фетви ніхто, навіть падишах, не міг скарати на смерть правовірного,

Нішанджі – охоронець державної печатки.

Весільні пальми – рештка староримського весільного ритуалу, що залишився в мусульманських звичаях. Пальма – символ родючості, отже, весільна пальма – ознака, що шлюб є продовженням людського роду,

Сааді – великий перський поет (народився 1184 р., помер 1291 р.).