4

Місяць – зараз і стирляє – месяч[а] редька.

Маслосвятіє.

Пилипівського пущення 14 рік.

Великдень. Великодня. Свята неділя. Зелені святки. Святий вечір.

Нов[ий] рік. Дня вже приільшало на заячий скік.

Переплавна середа (4 т[ижня] після Великодня]) – ламають до схід сонця березину (хто перелом[ить] руку, парять скот).

Переступна неділя – межд[у] всеедной и масляний].

Збірна субота – на 1-й неделе вел[икого] поста, когда сбир[аются] на площади и начин[ают] петь веснянки.

Середхресна неділя – 4-ая вел[икого] поста.

Булочки – хрести.

Білий тиждень – страстная.

Зел[ені] свята, зел[ена] неділя.

На пущення – на загов[ение].

Усі сіють абиколи, тільки чорнобривці та повняки на підповня, щоб повні були.

Зірка – черв[она] кв[ітка].

Капустелянці – синє, жовте, червоне, повні, як мак.

Васильки – затик[ати] ікони.

Любисток – вмиваються дівч[ата], щоб любили хлопці. До схід сонця води з крин[иці] непочатої.

Маруна – при собі носять, щоб не марило, не снилось чого. Як сниться мрець або мерцеві дорогу перебіжиш.

Насамперед як сніг витане, то зірк[и] і барв[інок] затик[ають]. З барв[інка] вінки плет[уть], мішаючи з калиною. Затикають] капустел маком, а як достигне, витеребить маківку, то й їсть. Коржі, пампушки з маком, каша, барабуля. У чорній рожі крашанки красять й писанки. Чорнобривці до церкви несуть і повняки бога затик[ати].

Сливи хрустовки – скороспілки, кобили – то вже кислі терносливки.

Грушки спасівчані – солодкі, у спасівку достигають].

Яблука – червонобокі, жовті, зеленковаті, робл[ять] квас.

Савлуки. Сливки угорки.

Не зворухну.

Ткаля. Із пустоші – із жалості.

Дурно ти ходиш.

Велико сердився.

Посердяться між себе.

Забагатів.

Маняка. Потригодки.

Горобець, -чиха. Жайворонок. Соловейко. Зозуле-княгине! Не потай, скільки год мені жити. Не кує – правдує.

Деркач. Березовик – [нерозб.].

Орел. Клект орлячий, орлій.

Грівач – freux. Грувать. Сова. Пугач. Шуліка. Кобець.

Лебеді ячать – озовися, уткала гудуть – схоронися.

Шпак. Сплю! Худо тут! Худо тут!

Водоплавка – canard.

Почтовець – pigeon courier.

Щиглик. Снігур.

Затурчать – голуб, горлиця, заворков.

Гайворон – лесн[ой] ворон.

Бусля – цапля.

Скреготать.

Я те высеку.

Г алич – галки.

Ластівка. Посмітюхи.

Журавлі.

Щекати – брехать.

Круки.

Пастушок – сивенький, понад водою літає.

Жолонка – сивовата, під сподом жовта. Як чепиться угла, та клює, умре хто-неб[удь].

Як руки стали? Аж темниця пала.

Побабчились.

А вона не рухне – леж[ить], як галушка.

Вірій. Перелетне, пролетне птаство. Птаство у розлеті.

Цвіготать, цвірістать, квілить.

Г рухать – roucouler.

Цокотать, щебетать, світотать – [нерозб.].

Свігот – [нерозб.] rama ge.

Там щебети, там вицвірки.

Вицвірк – tril, fredon. (Вицвіркать – minauder).

Рідла – [нерозб.].

У стрісі горобчик ворушить.

Нема їсти гусакові, то ходить цілий день як навіжений.

Ходою, тупою (о коне).

Драган – півень.

Бджола летить за обніжжю [нерозб.].

Не діять зла.

Так і вродилось коло воза.

Прирожденка.

Прикликать.

Сливи туркені.

Каменіка – костеника.

Товстушки, чистик, лепешник – трава.

Див-дерево – голову миють.

Стульні – кушанье.

Кулітка – круглый хлеб. Буханець.

Спуга – палки или что-ниб[удь], соедин[яющее] две части.

Смовчком. Вдячний. Добротливий.

Жук. Хрущ. Шершень. Не дратуй, не дрочи шершня. Бабка – demoiselle. Бабич – lemâle. Щиповка. Цвіркун цвірчить, цвірк. Чміль і гучить і бучить.

Дідик, кузька, сонечко. Дідок черв[оний] жупанок! Де мені проживати? Звідки татари ідуть? Щиповка, щипач.

Світлик – vers luis.

Водосовка – mouche papillon.

Водник – [нерозб.]. Водоплавка, водоплав – teigne aquat.

Говоруха, [говоро]вать. Стоног, вільгот, -ник – [нерозб.]. Вротич – комашня.

Плаз – reptile. Скрупяк – crustacé. Вилина – depouis d’un serpent. Линовища – idem.

Г адюченя.

Коропи. Верезуби.

Нерести. Після Юрія останні нерести.

Підусти – як язі, тільки тонші, черева чорні.

Судачина.

І щучки стали тепер поскакувати дрібненькі.

Після Петра вода впада, після Семена прибува: дощі підуть, криничовини стануть одаруваться.

Бабак, -чок, -чище – marmotte.

Тхір. Вовченя.

Вивлока – [нерозб.].

Кішка вовоче, вовотать, воркотать, [ворко]та. Кіт захакав. Кіт-воркіт. Воркоте. Ревнули воли. Порик – rugis.

Почворка, 4 ch. Пошостка, пошостна запряжка.

Рохають – рох-рох-рох.

Свиня квічить.

Ходить пригижкуватим вовком.

Мені вже два віки не жити. Оце потрудивсь: копійок із 30 в церкву, так як кат істяв, а полтинку з старою пропили богу не вимовно. І хата не обгорожена (бідність).

Моє воно працъоване, моє нажите, кріваве.

Дохожалий чоловік.

Так снулось довго.

Яка стала ненависна, немилостива.

Заблаговрем’я.

Дивлюсь, аж усі хмарою ідуть.

Я цілий тиждень не знаю, чи я їла, чи я спала – от.

Я зарождена така нещасна, хоч би й вийшла, то все не було б мені щастя.

Смерть – неминучая дорога.

На смерть нема зілля.

Смерть лесті не знає.

Одної смерті не минеш, другої не буде.

Коли вмирать, то день терять.

Раз козі смерть. Раз мати родила.

Чи в землі, чи в воді, а стлієм.

Три дня до смерті, а ніяк не доживеш.

Життє наше, як паутина.

Сей світ позичений.

Не старе мре, а поспіле.

Скрипливе скрипить, здорове лежить.

Скрипуче колесо довше ходить.

Мабіть, вже рясту не топтати.

Літа упливають, як вода.

Пройшли літа з світу, як лист з дерева.

Пішли літа, як вітри округ світу.

Чоловік гордий, як пузир водний.

Чоловік, як банька на воді.

Колись засміємось на кутні.

Умреться – все минеться.

Жили-жили та чорт зна де й ділися.

З ліску діждеш, а з піску ніколи.

Наше до нас приходить (стар., см.).

Всі на тім, по тім березі, боці.

Бистролетні роки.

Тоді відпочнемо, як помремо.

Ми своє уходили і вробили.

Снаги моєї не стає.

Чтири дошки та (й) землі трошки.

Підузвіння – звон перед похоронами.

Нехай мруть та нам дорогу труть, а ми сухарів насушим та за ними рушим.

Задушний обід.

Нехай мене одпоминає.

Смага. Згага. Млоїть – тошнит.

Маркота. Жага.

Поночня.

Змора, зм[ора] душить – cauchemar.

Замираннє – letharque, помрока, -к.

Маячня – délire. Нетяма.

Падачка, падуха – epilepsie, морчна хвороба, падух.

Запал – inflam.

Сухоти – phthysie.

Підвій – anevrisme.

Пристріт. Перерва.

Завійна, -ниця – spasmes.

Гризь – rhumatisme.

Бишиха – [нерозб.].

Грижа, гила, гилун.

Поруха (порушен. золотник).

Порух, надорва.

Трясця. Гостець. Пранці. Сояшниця. Жовтяниці. Пархи. Залупа. Дрисля. Істець, істовець. Часом і насміх кажуть: отсе істець вхопив. Ненажир, ненасить, -ниця, неситниця. Ненатлиця.

Сурелі – мертві кості. Трудельні кості.

Встидні часті. Викидень.

Заятрівать – s’enflam(bles).

Рани смертенні. На рани смертенні постріляно.

Бабіть.

У перепелах – в ключицах.

Ізбляк на виду і вмирати йому треба, і умир[ати] йому скоро.

Золотник, -ця порутений [нерозб.].

В клубах – в бедрен[ных] сочленениях.

В крижах – в подвязочн. сторонах.

Нежит – насм[орк].

Різачка.

Родимець.

Згага – изжога.

Залоза – железа.

Жовна – желваки (горло).

<Залупа.>

Бебехи – подвздохи. Надсадить бебехи.

Викидень – [нерозб.].

Полуда на очах – катаракта.

Цвіт – menstruatio. Свій час.

Кидається жила – palsotio.

<Жмаковина – оскомина.>

Жмаковина – жвачка.

Чого то не знаю, поживши у світі! Чого то не бачилось, чого то не зналось! Бачилось усеє, зналось усеє!

Біда нікого не красить.

Біда знайде, хоч сонце зайде.

На біду небагацько треба.

Коли б так на гору, як на біду.

Утіхи на годину, а біди до смерті.

Може, господь милосердний не все лихо роздасть – нам зостанеться.

Лихо та ще з лихом.

Швидко йди – доженеш лихо, іди тихо – тебе дожене лихо.

Скоре само набіжить на лихо, а на тихого знайдеться.

Коли лихо, то ще й вік довгий.

Інший молод годами, та старий бідами.

Нема нічого без лиха.

Хоч плач, хоч танцюй, а лихо буде.

Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін.

Торгує лихом. Живе, лиха прикупивши.

На все достатний, а на лихо не жаден.

Таке лихо, що й до ста баб не ходи.

Горе сироті й бородатому.

Горе не море, вип’єш до дна.

Гіркий світ, а треба жить.

Живши, живши та й ідеш завивши.

Лопата – заплата, а бог – нагорода.

Робиш – робиш, ні за тобою, ні перед тобою.

Убоге не жиє, а уміє.

«Чого ти, зайчику, такий худенький?» – «Тим, що всім питки подаю».

«Дяче, чого твоя сім’я плаче?» – «Хіба усім співать?»

Снажно загоруй. Роби кревно та й ходи певно. <Випив добру повну.>

Зібрались тучки у кучки (вел[икий] клопіт та разом).

Хто не знав зла, не вміє шанувати добра.

Одні очі і плачуть й сміються.

Бодай так не вадило, як не поможе.

І сюди гаряче і туди боляче.

Сім літ робак в хріну зимував, а смаку не дізнав, не зазнав.

Як бідний плаче, то ніхто не баче, а як багатий скривиться, то усяке дивиться.

Ніхто не зна, не віда, як хто обіда.

Аби живі, а голі будем.

Усюди добре, де нас нема, а ми прийдем, то і другим попсуєм.

Як мать (ніж мать) удвох плакать, то лучче одному.

Життє, як собаці на перелазі.

Живе, як горох при дорозі – хто іде, той скубне, хто не іде, той не скубне.

Живе, як сорока на тину – хто іде, той сполохне.

З щастя та з горя сковалась недоля.

Довелось робаку на віку.

Якби усе вищерилось на мужика, що йому буде, то вмер би з ляку.

Що миле, то й те запостиле.

Багатство дме, а нещастє гне.

Кожен має свого моля, що його гризе.

Тільки й нашого, що в душу вложено.

Злидні без пихи не живуть.

Щастє упало, то й приятелів мало.

Прибравсь к святу у нову лату.

Пішого сокола і ворони б’ють.

Не минеться, як козі на торг.

Се тільки цвіт, а ягідки будуть.

Трутив, як сліпого з мосту.

Не коштував кислого та в рощину впав.

Сняться кислички.

Босини справляє.

Жив, та горбат.

Роби поки снага, а далі лягай вмирати (лягай та й умри мовчки).

Без напасті не пропасти.

Ускочив по самі уха.

Дожився до самого краю.

Тільки і ходу, що з моста та в воду.

О, та й добрий кожен для себе!

Шукай собі або глиб[окої] води, або висок[ої] гіллі.

Або води завідую, або петлі на шию.

Тільки крівавії ллються.

Як хто хоче, так по матусі плаче: одні голосно, а другі – тихо.

Куди пхнуть, туди і поточися.

Така, що тільки снасть її була.

Упав в гаразд, як сливка в болото.

Упав в гаразд, як муха в патоку, в сметану.

Хто має – бурчить, а хто не має – мовчить.

Багатий шепче з кумою, а вбогий з сумою.

Впав, як жаба в вершу.

Тарах щастє в хату (лихо).

Щастє розум відбирає, а нещастє назад вертає.

Приходить розкіш – смакує, а відходить – катує.

На мені тільки ніч не була.

Хотіли вражі люде, щоб ми забагатіли, – так не діждуть.

Крівава копійка наша.

Голоде! Дай хліба. Дай, голоде, хліба.

Босаніг ходить.

Багато роду, та нігде пообідать.

Великий світ, та нема де дітись.

І холодно, і голодно, і додому далеко.

Хлібом кормлють, а стеблом очі колють.

Уродивсь на свою годину.

Хто в болото лізе, того ще й пхнуть.

Як топився, то й за соломину (за бритву) хопився.

Занудилось лиха.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 484 – 491.