12. Про моральну велич нації

Дмитро Донцов

1917 рік, день визволення Бельгії наближається. Кардинал ще раз підносить свій шляхетний голос – щоби скартати негідників і загартувати мужніх: Неділя 11 лютого, свято появи Богоматері з Люрду.

Чи потрібно ще проповідувати вам про потребу відваги?

І коли я кажу «ви» я згадую з певністю відразу постійних товаришів наших в нещастю, але думка моя лине також поза межі наших окупованих провінцій до наших вигнанців, наших полонених, засланих і до наших вояків! Брати наші з армії, се від вас, в першу чергу, черпаємо нашу відвагу.

Рівнож ті, що на вигнанню несуть мовчки тягар самітності, служать так добре як можуть бельгійській батьківщині.

Ми чули могутній голос жінок і матерей; крізь сльози благають вони Господа підтримати їх чоловіків і синів, яких силоміць вивезли до ворожих фабрик, в їх відвазі і вірності своїй честі. Ми чули як сі юнаки перед своїм від’їздом, збирали всю свою силу, щоби підбадьорити своїх товаришів, або щоб заспівати національний гимн.

І хіба по тім всім треба вам ще проповідувати відвагу? З певністю, в картині, яку я змалював перед вами трапляються тіні. Поміж нашими були випадки слабості, що змушували нас паленіти. Я не маю тут на увазі, хай мене добре зрозуміють, горстки робітників, що виснажені злиднями, скостенілі від холоду, або потовчені ударами, зрештою видали зі своїх уст слова покори. Людська енергія маг свої межі. Я натомісць мушу з жалем вказати тих кілька зрадників, що пропонують себе на вигідну працю донощиків, шпіонів, куртизанів, або тих кількох негідників, що безсоромно спекулюють на злиднях своїх співгромадян. На щастя, в світлі історії, сі плями зникнуть і для виховання поколінь, які прийдуть, лишиться величаве видовище як семиміліоновий народ в спільному пориві 2 серпня, не допустив ані на хвилину порушити свою честь. Більше того сей народ, протягом трицяти місяців все зростаючих моральних і фізичних терпінь, на полях бою, в цивільних і військових вязницях, на вигнанню, під залізним чужим пануванням, він все вміє опанувати себе і ще ані одного разу не допустив себе до того, щоби сказати: сего за богато, досить!…

В наших молодечих літах наші вчителі казали нам, і то цілком слушно, подивляти Леоніда з його тристома спартанців, що дали себе знищити під Термопілями персам, замісць того, щоби шукати ратунку в можливій втечі. Вчителі одушевляли нас прикладом шестисот смільчаків з краю Франшімон, які по тім, як вони через ніч наражуючи свою свободу і життя, перейшли табори військ Людвика XI і Карла Сміливого, загинули всі підчас божевільного наступу, після роспачливого спротиву. Сі, що вчитимуть завтрішнє бельгійське покоління, матимуть нагоду наводити инші приклади військового героїзму і датріотизму: «І чи не можемо ми сподіватися, що рівнож наше покоління схоронить на завжди спомин про єдність, якої воно сьогодня є діяльним учасником».

Є душі, які своєю надлюдською силою, своїм надлюдським внутрішним горінням, притягають до себе інших, перетоплюють їх в своїм вогні, надають їм – аморфній доти масі – гарт і форму, мов коваль залізу.

Таку вдачу мав покійний кардинал Мерсіє – одна з найбільш блискучих постатей світової історії.

Коли по страшних іспитах долі, бельгійський нарід вийшов незломаним морально, скріпленим в почуттю гордості за себе, як за націю – велика частина заслуги за се припадає тому великому пастиреві і патріотові, якому присвячена ся книжка.

Важніша література

Lettres de S. E. le Cardinal Mercier 1914 – 1918, Bruxelles.

La Vie Intérieure, par S. E. le Cardinal Mercier, avec lectures, réflexions et ouvrages à consulter.

La Correspondance de S. E. le Cardinal Mercier, avec le Gouvernement Général allemand pendant l'occupation 1914— 1918, mise.au point par M. Mayence, Proffesseur à l'Université de Louvain.

A mos Séminaristes, par S. E. le Cardinal Mercier.