5. Сила народу – в його моральній силі

Дмитро Донцов

З великим натхненням зводить, в наступній проповіді, кардинал обрахунок з тими, для яких матеріяльні аргументи значать все; які – перед обличчам руїни Бельгії – питаються: чи се було потрібно?

Потрібно, відповідає Мерсіє. Бо чи нація житиме чи вмре, про се рішають лише великі – «імпондерабілія», її моральний гарт, її незломне почуття свого права. Лише тою незахитаною вірою, каже він, здобула собі Бельгія пошану цілого світа, відвагою душі і чистістю її. Хто сю відвагу душі стратив – нічого тому не поможуть ні армія, ні всі сили земні. Хто її зберіг – той завжди затріюмфує.

В свято св. Томи з Аквіну 1916 пише кардинал лист по повороті з Риму:

Мені впрост неможливо висловити всю ту радість, яку я відчуваю тепер, що я знов серед вас. Нещастя зблизило нас. Подібно до перших християн, що під загрозою постійної небезпеки, мали, кажучи словами св. Писання одне серце й одну душу (Діян. св. Aп. IV, 32) – бельгійці скупчилися навколо своїх пастирів; а в тих пастирів зросло почуття відповідальності і полумя батьківської любови; й ось сьогодні в окупованій Бельгії, немов на чужині, сини нашої землі слухають того самого пориву і просять нас, більш настирливо, як колись, бути їх заступниками перед Богом і говорити їм, чого божественне Провидіння вимагає від них і чого каже їм сподіватися. Всякий бо архиерей, – каже святий апостол Павло – із людей взятий, для людей поставляється на служене в тому, що Боже (Посл. до жидів V, І).

Приймім навіть, мої дорогі брати, що остаточний вислід великанського двобою, який розпочався тепер в Європі і Малій Азії є ще невідомий, доконаним однак фактом в історії є моральна побіда Бельгії. Спільно з вашим королем і вашим урядом ви принесли батьківщині величезні жертви. Ви принесли в жертву ваше майно, ваші огнища, ваших синів і дружин і по вісімнацяти місяцях опору ви, як і в перший день горді на ваш перший відрух.

Ваш героїзм видається вам чимось так природнім, що вам і на думку не приходить використовувати його для власної слави; але якби ви мали змогу, як ми, переїхати наші кордони і з далека приглянутися нашій Бельгії; якби ви почули, що каже народ, оця, як висловлюються в Англії, людина з вулиці – робітник, дрібний урядник, працююча жінка; якби ви зібрали устні і писемні свідоцтва провідників і представників могутних громадських організацій, політики, преси, науки, мистецтва, дипльоматії чи церкви; тоді ви ліпше усвідомили би собі цілу великодушність свойого поступку і душі ваші здрігнулися би з радості і навіть, я припускаю, з гордості.

Вислови сповнені пошаною, подивом, до моральної величі, шляхотності душі, до витревалості і терпіння бельгійської нації приходили до нас з міст і сел Швайцарії, Італії, Еспанії, – Франції, Англії. Ці вислови, повні ентузіязму, зверталися до тих, що уосібняіоть собою бельгійський патріотизм. Ми постійно їх передавали вам, бо інстинктивний голос нашого сумління весь час нагадував нам, що то ви, своєю витревалістю, заслужили на сю пошану. В години задуми, ми благословляли Провидіння за те, що воно скерувало громадську думку на сей шлях.

Ви пригадайте собі, що пятнадцять місяців тому ми казали вам: високопоставлені особи, що могли б подивитися на події з як найбільшою великодушністю, часами дозволяли собі говорити:

Але ж хіба Бельгія потребувала гак завзято боронити своєї незайманности? Хіба не вистарчив би словесний протест і чи не заощадив би їй цеї руїни? Такі слова мене обурювали, як я згадував вам, і не раз, під впливом внутрішнього пориву я давав волю сему обуренню. Отже тепер таких слів я не почув ні від кого.

Моральний рівень невтральних народів, або тих, що давніше схороняли невгральність, піднявся. Готовість на жертви знайшла зрозуміння і пошану. Вас подивляють. Ваше покоління блискуче склало свій історичний іспит.

Хіба не є се перемога, мої дорогі брати? І в міру того як моральні добра перемагають добра матеріяльні, чи не являєтесь найславніші з переможців ?

Я не можу утриматись від того, щоб пристосувати до сучасного стану слова нашого Спасителя в його Євангелії. Що бо за користь чоловікові, хоч би світ увесь здобув, а душу свою занапастив? (Єв. св. Мат. XVI, 26).

Ви мусите признати, що я ніколи не ховав перед вами своїх побоювань. Я проповідував вам патріотизм, тому, що він є одною з категорій найвищої християнської чесноти – милосердя. Але від початку я дав вам до зрозуміння, що, згідно з моїм скромним передбаченням, наш іспит буде довгий, а перемога належатиме тим народам, які проявлять як найбільшу витривалість.

Природне і надприродне переконання про нашу остаточну перемогу, більш як колись, міцне в моїй душі. До того ж якби се переконання і захиталося, його скріпили б запевнення, які я почув від кількох незаінтересованих, але уважних спостерігачів загального становища, що походять з обох Америк.

Ми переможемо, будьте в тому певні, але ми ще не дійшли до кінця наших терпінь. Наші союзники зобов’язалися не заключати миру аж доки Бельгія не здобуде собі цілковитої незалежності! і не буде винагороджена за свої страти. Отже не маємо чого сумніватися в майбутнім.

Але треба се майбутнє приготовити.

Найліпшим шляхом підготовки буде плекати в собі чесноту терпеливості і дух жертвенності. Будьте потужні і майте в серці одвагу, очікуйте щомочі від Господи (Псалт. XXVII, 14). Схороняйте віру в Провидіння: Воно дбає за тих, що шанують Царство Бога і Справедливості. Щоб не прийшло, не сумнівайтеся у Провидінню.

Хіба ми всі є щось більше в руках Всемогутнього, як полева лілія, або пташка, що хитається на гилячці? Укладайте ваші пляни, будуйте батерії, віддавайте накази, залишається все одно засада – щоби людина не намірялася, Бог розпоряджає всім. Не спасає царя велике військо його… марна надія спастися конем; хоч велика в його сила, не втікти йому… Душа наша чекає на Господа; він наша поміч і щит нам (Псал. XXXIII, 16-20).

Уявіть собі войовничий народ, певний свого війська, свого виряду, своїх вождів, що ось-ось має віднести перемогу; але хай Господь допустить, що в рядах його почне ширитися пошесть і вже протягом одної години знищені всі найбільш оптимістичні передбачення. Тому понад все покладіть ваше довіря на Господа. Віддайтеся Його милосердю, очищуючи вашу совість. Оздоровіть ваші огнища. Хай панують в них чистота, скромність і християнська простота. Приготуйтеся в скрусі до ваших пасхальних обов’язків. В Церкві не будьте самотні. Ви ж є в її материнському лоні, тому жийте її духом. Підчас посту Церква чекає, щоб її блудні сини з плачем і молитвою, позбавлені терпіння, примирилися з нею, щоб оглашенні відродилися до божественного життя.

Вправляйтеся у внутрішньому зосередженню; пильнуйте ваших змислів, нахилів ваших сердець для того, щоб улегшити взлет душі вашої до Того, хто є вашим одиноким добром і єдиний може дати вам мир, себто спокій і лад. (Грізні часи, які ми переживаємо, особливо надаються до обожания нашої Скорбної Матері. Тому, йдучи за горячими побажаннями, які мені дехто висловлював, я підчас Служби Божої у Велику Пятницю, посвячу в душі моїй, мою дієцезію і цілий наш дорогий рідний Край, Чистому і Пренепорочному Серцю Марії.