Передмова до 2-го видання
Дмитро Донцов
Давно вже не стояла церква християнська перед таким страшним іспитом, як в наші дні. В наші дні, коли наражена вона – православна на Україні від 1917, греко-католицька від 1939, – не тільки на удари явного ворога, воюючого комунізму, але й ворога укритого. Цей з’являється то під маскою фальшивого гуманізму, якогось толстовського або гандівського “непротивенства злу”; то в формі “любови до ближнього”, коли тілесне благо креатури ставиться понад любов до творця і до його законів; коли на всі способи відміняється слово “лагідний”, “лагідність”, забуваючи, що коли бог є любов, то любов не є бог; що бог не лиш любов, але й істина і справедливість, і меч караючий і месник, який вимагає від нас не лиш коритися йому, але й протиставитися дияволу. Цю призабуту правду мужньо пригадав своїй нації і світові, в годину тяжкої кари божої, що впала на його країну, кардинал Мерсіє. Ось чому я видав цю книжку в “Книгозбірні Вісника” в 1935 р. у Львові. Ось чому я згодився на її друге видання тепер, коли Україна й Європа ціла переходить ще страшніший іспит, ніж за 1-ої війни.
І греко-православна, і греко-католицька церква на Україні видвигнули з своїх рядів незабутні постаті ecclesiale militantis, як митрополит Липківський, як киянин Жураківський (на жаль у відірваних зшитках залишилися лиш його проповіді), як митрополит А. граф Шептицький, які не завагалися піднести мужній голос протесту – і проти московського шаманства, і проти польського насильства над греко-католицтвом і над православ’ям…
Та всеж науки кардинала Мерсіє і досі не стратили своєї актуальности для нас. Більше! Хоч як то звучить парадоксально, вони ще актуальніші в 1956 р., як були сорок років тому.
Не є ця мала книжка філософський трактат. Це – систематизований, уложений за певними темами, виклад, чи навіть переповідження блискучих наук покійного Кардинала. Гаряче напімнення – не потурати пасивно злу й насильству, не запобігати ласки насильника, не виправдувати гнобителя, не зі спокоєм і замкнутими устами мовчки приглядатися до мук свого народу, не “за хрести ховатися від сатани”. Напімнення, що є законний гнів і справедлива кара злочинця; не плутати ненависти – злочину з бажанням справедливої відплати, що є чеснотою; що нема миру ні милосердя без справедливости; що обов’язок церкви ставати в обороні покривдженої нації…
Такий був зміст проповідей кардинала Мерсіє, зреферованих в цій книжечці. Хай стануть вони в наші грізні часи предметом уважних студій читачів, – ідейним дороговказом молодому поколінню.
Д. Донцов
15. VIII. 1955 р. На вигнанню.