3. Витривалість

Дмитро Донцов

Бельгія – вчить кардинал – має право на свою незалежність, загарантовану державами Європи. Німеччина те право нарушила – отже обовязком бельгійців стати в обороні свого права і в цій обороні витривати до кінця. Ідеальне благо – право – каже кардинал – є вище за всі догоди життя. Не матеріяльні блага мають бути на першім пляні для того, хто слухає голосу Бога в своїм серці і голосу свого народу лише ті останні. І те, що він казав, того він, навіть під примусом німців, ніколи не відкликав. Даючи власним захованням, не лише власними словами, своїй пастві ілюстрацію до того, що є витревалість.

Ось проповідь кардинала на сю тему:

Без всякої хвальби маємо право сказати, мої брати, що наша маленька Бельгія здобула собі перше місце в пошані народів. Справді я знаю, що в Італії й особливо в Голяндії зустрічалися спритні людці, що казали: – пощо наражувати Бельгію на сі страшні страти в людях і майні? Чи ж не вистарчило би словами запротестувати проти ворожого нападу, або в разі потреби віддати на кордоні стріл з гармати? Але всі люди серця будуть по нашому боці проти винахідників тих негідно-дрібничкових обрахунків. Утилітаризм не може бути ані для осіб, ані для колективів, нормою громадського обов’язку, в його християнськім розумінню.

Сема точка трактату-договору, що його підписали 19 квітня 1839 року в Лондоні, з одного боку король Леопольд в імени Бельгії, з другого цісар Австрії, король Франції, королева Англії, король Прусії, цар Росії, каже, що «Бельгія творить незалежну державу, яка має схороняти постійну невтральність у відношенні до всіх держав».

Зі свого боку контрасігнанти договору «обіцяють за себе і своїх спадкоємців і заприсягають виконувати всі точки цього договору, не нарушати його, ані не дозволяти на його нарушения». Бельгія обіцяла своєю честю боронити свою незалежність – вона дотримала своє слово. Інші держави зобов’язалися поважати і протегувати бельгійську невтральність: Німеччина зламала свою присягу, Англія їй вірна.

Такі є факти.

Права совісті суверенні; було б негідним нас ховатися за лише удаваний опір. Ми не жалуємо нашого першого пориву, ми горді з нього. Записуючи в сю трагічну хвилину врочисту сторінку нашої історії, ми хотіли би, щоби вона була щирою і славною.

І ми зуміємо, якщо се буде потрібно, дати доказ нашої витревалості. Простий народ дає нам приклад. Громадяни всіх верств пожертвували своїх синів рідному краєві, але простий нарід найбільше терпить від злиднів, холоду, можливо, голоду. З того, що мені вдалося спостерегти в бідних околицях Маліну і в найбідніших громадах моєї дієцезії, я можу судити, що народ має снагу в своїм терпінню. Він чекає на відплату, він не думає зрікатися. Іспит, який посилає нам Провидіння, є двосічним мечем. Коли ви повстанете на нього, воно вас зранить смертельно. Коли ви схилите голову і приймете його, освятить вас.

Хай отже замовкнуть наші ремствування, брати мої!

Охоче відношу до вас слова, з якими апостол св. Павло в листі до жидів, звернувся до всіх християн, пригадуючи їм кріваву хрестну жертву Господа Нашого: «Ще ви аж до крови [не стояли, борючися проти гріха». (Посл. св. an. Павла до Жидів, XII, 4). Але не лише сей загальний приклад Голгофти пригадую я вам, але закликаю вас придивитися тому, який приклад дали сі трицять, можливо, сорок тисяч наших воїнів, що пролляли кров свою за свій край. А в порівнанню з тими хоробрими, – що ж витерпіли, що вистраждали ви, які лише тимчасово позбавлені привичних вигід, ваших газет, звязку з родиною, можливостей подорожувати?

Хай патріотизм нашої армії, як і героїзм нашого короля і нашої улюбленої і великодушної королеви, хай послужить нам підтримкою і заохотою. Не нарікаймо, не нарікаймо більше! Будьмо відважні, мої брати, терпіння минуть, а вінець життя для наших душ і слава для нації залишаться.

Зокрема ви, мої дорогі співробітники в священстві, маєте бути рівночасно сторожами патріотизму і підтримувати публичний лад. На полях бою ви показали себе, з як найліпшого боку. Король і армія подивляють відвагу наших військових священиків, яку вони проявили перед обличчам смерти, як рівнож милосердя наших санітарів. Ваші єпископи горді з вас. З щирим серцем приймайте отже сі злидні, які ви мусите зносити. Упростіть, оскільки можливо, ваше життя. Один з ваших товаришів, якого ограбили і він знаходиться в положенню близькому до жебрацтва, сказав мені недавно: – я живу тепер так, якби я хотів жити завжди.

Збільшіть вашу працю на полі милосердя фізичного і духового. Згідно з прикладом великого Апостола, хай налягає на вас щоденна журба про всі церкви; хай ніхто не знемогає без того, щоб і ви не знемоглись; хай ніхто не блазниться без того, щоб і ви не горіли (2 Посл, до Коринтян, XI, 28, 29).

Поширюйте чесно ги, як вам наказує одночасно громадянська честь і євангеліє. Щоби ви подбали про все, що правдиве, що чесне, що праведне, що чисте, що любе, що гідне похвали. Хай гідність нашого життя дозволить нам віднести до себе гордий висновок св. Павла: «Чого ви і навчилися і приняли, й чували, й видали в мені, те чиніть, то Бог миру буде з вами». (Посл. до Филип., IV, 8-9).

З приводу сего листа мав кардинал Мерсіє численні непорозуміння з німецьким генералом фон Бісінгом. Коли сей останній заявив, що кардинал погодився з тим, щоби бельгійське духовенство відрочило відчитання листа про «Патріотизм і витривалість», той подиктував Монсіньоре Еврарові, сотрудникові церкви св. Гудули таку деклярацію:

Ані в слові, ані в письмі я не відкликав, ані не відкликаю нічого з моїх перших наук. Я протестую проти насильства, що не дає мені виконувати моїх пастирських обов’язків.

Зроблено все можливе, щоби змусити мене підписати певні зміни в моїм листі, але я не підписав. Тоді спробували відокремити від мене моє духовенство, забороняючи йому читати мій лист. Я виконав свій обов’язок; моє духовенство мусить знати, як воно має виконати свій.