Мужність

В.Сало, спец.кор.«Київської правди»

Розповідь про майора внутрішньої служби Леоніда Петровича Телятникова

До кінця відпустки залишалося ще кілька днів, та подумки Леонід Петрович вже давно був на роботі, прикидав, чим доведеться зайнятися в першу чергу. Начальник воєнізованої пожежної частини № 2 по охороні Чорнобильської АЕС Телятников, можливо як ніхто інший, усвідомлював величезну, без перебільшення, відповідальність, покладену на нього і його бійців. Тому і хлопців своїх добирав з якоюсь особливою ретельністю і скрупульозністю, знав характери і звички кожного, як свої. Про це в його службовій характеристиці сказано двома рядками: «Вміло спрямовує роботу особового складу на виконання завдань по охороні соціалістичної власності від пожеж. Виховує людей у дусі самовідданості при виконанні службового обов’язку».

Віктор Васильович Трипутін, начальник управління пожежної охорони УВС Київського облвиконкому, за плечима якого десятки років нелегкої служби, переконаний:

– Результат повсякденної, як ми звикли називати, чорнової роботи керівника будь-якого підрозділу, ніби у дзеркалі, відбивається під час ліквідації пожежі. Як працюють і поводять себе в незвичайних умовах люди – так працюєш і ти, того ти і вартий, як керівник.

Чого варті бійці ВПЧ-2, всі, хто віч-на-віч зіткнувся з бідою, показала ніч на 26 квітня 1986 року.

Важко, здається, неможливо, віднайти слова, котрі б найточніше охарактеризували дії пожежних у перші хвилини і години після аварії. Тут треба говорити про інше – про ПОДВИГ.

…Сьогодні з точністю до хвилини встановлено хід подій тієї ночі. Повідомлення про аварію на четвертому енергоблоці надійшло негайно – на пульті ВПЧ-2 спрацювала сигналізація. Тривога! Через дві хвилини черговий караул на чолі з лейтенантом В.П.Правиком прибув на місце виклику. Горіла покрівля машинного залу і апаратного відділення. В цій ситуації, скажуть потім спеціалісти, В.П.Правик прийняв єдино правильне рішення: організувати гасіння пожежі так, щоб захистити несучі металеві ферми приміщення і ліквідувати вогонь на покрівлі. Сигнал тривоги майже водночас пролунав також у Прип’ятській СВПЧ-6, на центральному пункті пожежного зв’язку управління пожежної охорони області та на квартирі Телятникова.

1 година 35 хвилин. На місце аварії прибув черговий караул СВПЧ-6, очолюваний лейтенантом В.М.Кібенком. Не гаючи ні секунди, лейтенант з кількома бійцями провів розвідку пожежі і організував гасіння з даху. Бій з вогнем вівся на висоті 30 метрів, кожний крок давався пожежним неймовірними зусиллями. Здавалося, все навколо плавиться від нестерпного жару. Втім, так воно і було…

1 година 56 хвилин. Майор Телятников на ходу вистрибнув з автомобіля, поблизу палаючих будівель, кинув водію: «Всіх наших – сюди!» «Що ж трапилося? – не давала спокою думка. – Швидше туди, де вирує полум’я. Головне – правильно оцінити ситуацію, грамотно розставити пожежних, будь-що спинити вогонь. Найменша помилка може обійтися дуже дорогою ціною». За лічені хвилини він сам провів розвідку пожежі з боку машинного залу, реакторного відділення і на даху. Потім він ще кілька разів підніметься на найвищу відмітку станції, розташовану на висоті 71.2 метра. Саме там знаходилося основне вогнище пожежі, а Телятников мав точно знати обстановку, щоб вміло вводити в бій з пожежею свіжі сили, що прибували з навколишніх населених пунктів – Чорнобиля, Поліського, Іванкова, Розважева, Вільчі… [1]

Ще раз зішлюся на думку спеціалістів: «Дії Л.П.Телятникова в екстремальній ситуації заслуговують найвищої оцінки».

В умовах сильної загазованості і радіації, про що сповістили дозиметристи [2], люди боролися за станцію, адже поруч – ще три енергоблоки, і коли полум’я перекинеться на них… Вони зробили, здається, неможливе: не дали вогню зруйнувати систему управління захисту станції, пошкодити решту блоків – перший, другий і третій.

Чи думав хто з них про небезпеку? Скоріше, запитання це – риторичне. Кожен з них, абсолютно кожен, усвідомлював, з яким небезпечним ворогом йде битва – невидимим і підступним.

Хоробрість, рішучість, витримка, все те, що ми називаємо мужністю, не зрадили жодному пожежному. Жодному!

Ось такими людьми, справжніми героями, готовими в ім’я інших пожертвувати собою, сильна наша Батьківщина.

В 3 години 22 хвилини на місце події з Києва прибула оперативна група управління пожежної охорони області – заступник начальника УПО підполковник І.З.Коцюра, начальники відділів майор В.П.Мельник, підполковник М.Ф.Куппа, підполковник В.В.Денисенко. З ними прибув заступник начальника управління пожежної охорони республіки полковник В.М.Гурін. Створений одразу ж оперативний штаб по ліквідації пожежі очолив І.З.Коцюра, головним керівником по її гасінню став В.М.Гурін. Найперше – провели часткову заміну особового складу на бойових ділянках, організували пункт зосередження пожежної техніки, що продовжувала прибувати по сигналу тривоги, вживали інші необхідні заходи.

4 години 50 хвилин. Пожежу локалізовано.

6 годин 35 хвилин. Завдяки самовідданим діям особового складу, виявленим при цьому мужність і героїзм, вмілому керівництву бойовими підрозділами, загрозу дальшого ускладнення обстановки було ліквідовано.

…Гортаю свій журналістський блокнот і ніби вкотре розмовляю з людьми, які знають майора внутрішньої служби Л.П.Телятникова. З їх слів, лаконічної службової характеристики поволі постає в уяві його портрет.

Невисокого зросту, міцно збитий, з відкритим обличчям і доброю привітною посмішкою. До безтями любить двох своїх синів – третьокласника Мишка і п’ятикласника Олега. Його друзі тепло відгукуються про дружину, Ларису Іванівну, відзначають передусім її доброзичливість. Звичайно, з роками вона трохи звикла до тривожних нічних дзвінків, термінових виїздів Леоніда Петровича на об’єкти, ні за яких умов не виявляла невдоволеності його службою. Розуміє: так треба. А він, у свою чергу, намагається не залишитися в боргу перед сім’єю, компенсувати відлучення з дому турботою про рідних, душевною добротою. При мені В.В.Трипутіну зателефонувалн з Москви, де зараз лікується Л.П.Телятников, повідомили про його самопочуття, сказали, що дуже скучає за сім’єю.

– Ніколи не сумнівався ні в його високих людських якостях, ні в таланті керівника, – таку високу оцінку своєму підлеглому дав В.В.Трипутін. – По натурі неговіркий, він віддає перевагу ділу, а не словам. Помітьте ще: Леонід Петрович – абсолютно чесна і глибоко порядна людина. Таким його знають колеги по роботі, друзі, сім’я. Дивуюся, коли він встиг досконально вивчити складний механізм атомної. До його думки прислухалися керівники станції. «Телятников, – говорили про нього, – слів на вітер не кидає». Більше того, йому пропонували перейти працювати на станцію. Не погодився, хоча б зарплату мав більшу, та й роботу спокійнішу. Мабуть, батькової закваски. Той на пенсію пішов з посади начальника райвідділу міліції.

Коли його кандидатуру запропонували на посаду начальника ВПЧ-2, сказав без зайвих слів: «Якщо треба – згоден». В цей час він уже працював в управлінні пожежної охорони Київської області. Було це взимку 1983 року. Солідна технічна підготовка – він закінчив Свердловське пожежно-технічне училище і Вищу пожежно-технічну школу МВС СРСР, чималий стаж практичної роботи, неабияка працездатність швидко принесли йому заслужене визнання. Частина, очолювана комуністом Телятниковим, вважалася однією з кращих в області. Це його бійці довели і в ту квітневу ніч, до кінця виконавши свій службовий і громадянський обов’язок.

Розповідають, з Телятниковим працювати легко, з охотою. Він не любить, та й не вміє лаятися, віддає перевагу не начальницькому тону, а індивідуальній роботі з людьми. Йому вірять, бо він ніколи не перекладає свою ношу на чужі плечі. Жоден виїзд на виклик не обходився без участі Телятникова. Справді, з таким не страшно ні у вогонь, ні у воду, і це теж відіграло свою роль, коли трапилася біда. Командир, як належить, був на висоті – і в прямому, і в переносному смислі слова.

…За вікном мого робочого кабінету буяє зелень, чується звичний шум автомагістралі, поспішають у своїх справах люди. Інакше, ніж героїчними, не назвеш будні тих, хто сьогодні ліквідовує наслідки аварії, хто ростить хліб і заступає на зміну…

Так буде завжди, поки живуть на світі люди, готові першими взяти вогонь на себе. Поки живуть серед нас герої.

Київська правда, 1986 р., 17.05, № 118 (18600).

[1] Чорнобиль – 16 км від ЧАЕС, Поліське – 52 км, Іванків – 52 км, Розважів Іванківського району – 60 км, Вільча Поліського району – 56 км. Всі віддалі – по прямій, по дорогах – більше.

[2] Які ік бісу дозиметристи ? Хто поіменно ?

Приємно відзначити докладність і насиченість фактичними подробицями цього оповідання.