Внесок транспортників
Чимало людей різних спеціальностей стало на двобій з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС: відомі вчені, медики, пожежники, працівники міліції, будівельники атомної станції і її експлуатаційники. Пліч-о-пліч з ними цілодобово трудилися представники ще однієї професії – автомобілісти. Вони були за кермом «швидкої допомоги» і пожежної автомашини, автобусів, якими евакуювали людей, і автомобілів, що доставляли вантажі. Як проявили себе автомобілісти у дні серйозного випробування? На це та інші запитання кореспондента «Радянської України» Є.Красновського відповідає заступник міністра автомобільного транспорту УРСР, керівник міністерського штабу з питань ліквідації наслідків аварії О.М.Артеменко.
– Поняття «транспорт» давно асоціюється у кожного з нас з високою чіткістю, організованістю, дисципліною. Точне додержання графіка руху поїздів і суден, своєчасне прибуття літаків і автобусів – за всім цим злагоджена робота транспортників. Але в ситуації, що склалася, від кожного трудівника галузі, причетного до ліквідації наслідків аварії, вимагалося ще одне – неодмінне вміння обігнати час, зробити більше, ніж робилось у звичайній обстановці. Якомога оперативніше доставити на літаки потерпілих. Швидше евакуювати людей з небезпечної зони. Терміновіше забезпечити АЕС необхідними матеріалами, устаткуванням, технікою. Такий далеко не повний перелік операцій, виконання яких потребувало не тільки високої професійної майстерності, а й сміливості, вміння прийняти правильний, єдино можливий варіант. І треба сказати, що саме так проявили себе усі наші трудівники.
Як тільки стало відомо про аварію, в міністерстві створили спеціальний штаб, затвердили графік роботи всіх наших підрозділів. Транспорт працював цілодобово, і хоч усі питання вирішувались без жодного папірця, за цей період не було ані найменшого зриву. Скажімо, вже повідомлялось. що для евакуації Прип’яті було подано одночасно 1100 автобусів. Але крім них сюди доставили і значну кількість вантажних автомобілів. Люди хотіли забрати з собою речі першої необхідності, а також домашніх тварин. Все це було своєчасно вивезено. Під час операції проявились не тільки висока професійна майстерність, а й справжній трудовий героїзм наших водіїв. Хочеться назвати серед них шоферів Київського АТП 11163 Д.П.Волошина, Г.Р.Гутника, Київського АТП 11166 О.М.Надамковського, водіїв Прип’ятського АТП 31015 І.Д.Новикова, П.О.Мельника. Вони багато зробили для ліквідації наслідків аварії і продовжують трудитися і нині.
Це особливо треба підкреслити. Адже твердження, нібито АЕС вимерла, – суцільна вигадка. Аварія на четвертому блоці не позначилась на трьох інших. Вони зупинені, але їх обслуговують. А коли так, то треба щоб і обслуговуючий персонал теж хтось доставляв на блоки і на базу експлуатаційників, її розташовано за 28 кілометрів від АЕС у піонерському таборі. Ці рейси і здійснюють водії. Крім того, вони забезпечують надійну роботу інших служб – їдальні, медичної допомоги, поштового відділення. Було вжито і необхідних заходів для забезпечення чистоти автомобілів. У стислі строки спорудили потрібну кількість спеціальних постів, і жоден автомобіль не виїхав з району аварії без попередньої дезактивації. У кожного водія була перепустка, без пред’явлення якої виїзд було заборонено. До речі, і самі перепустки надрукували протягом однієї ночі.
– Олександре Миколайовичу! В операціях брав і бере участь не тільки автомобільний транспорт…
– Так. І тут знову проявилася висока взаємодія транспортників. Наприклад, коли з Казані доставляли літаком бурові установки, лайнер був ще в повітрі, а наші машини вже стояли на льотному полі Борисполя. Устаткування перевантажили і швидко доставили за місцем призначення. Або от щойно мені подзвонив заступник міністра автомобільного транспорту Російської Федерації В.Д.Медведєв: з Ленінграда у Прип’ять вирушили машини з компресорами для вивантаження цементу з вагонів. Ми зустрінемо їх на кордоні Чернігівщини. Так само чітко діяли і наші суміжники. Скажімо, коли треба було евакуювати жителів ряду сіл з лівого берега Прип’яті, повінь на ній ускладнила роботу порому. Будівельники швидко навели понтонний міст [1].
– Олександре Миколайовичу! Як відомо, прийняте рішення про те, що школярі Києва та ряду районів області проведуть канікули в ряді інших областей. Яка робота чекає на Вас в цьому плані?
– Школярів буде відправлено залізничним транспортом. А от до станцій, з яких вони виїжджатимуть, їх доставлять нашими автобусами. Вони ж відвезуть учнів і з кінцевих залізничних станцій до місць відпочинку. Наприклад, школярі Київщини відпочиватимуть в Кримській, Одеській областях. А учні Києва -в десяти інших областях: Закарпатській, Миколаївській, Донецькій, Харківській і т.д. Так от, коли поїзд з ними прибуде, наприклад, у Сімферополь, у Ялту чи Євпаторію, їх відвезуть автобусами. До речі, необхідну їх кількість, причому найкращих, уже підготовлено. Подбали ми і про збільшення автобусних рейсів в цих областях. Не виключено, що провідати дітей захоче хтось із батьків. Тож треба, щоб вони не відчували будь-яких незручностей. Коротше, і працівники міністерства, і всі наші трудові колективи прагнуть зробити все від них залежне, щоб сприяти якомога швидшій ліквідації наслідків аварії.
Радянська Україна, 1986 р., 17.05, № 112 (19617).
[1] А інші говорять, що цей міст вояки наводили (“Город, море и реактор” під 8.05.1986 р.).