Такий наш, радянський характер
М.Терещенко
Пліч-о-пліч з усіма учасниками по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС працювали київські автомобілісти
Ця зустріч з Анатолієм Никифоровичем Зиміним відбулась через кілька днів після його приїзду з району Чорнобильської АЕС. Він, як і завжди, – діловий, небагатослівний, відчувається його заклопотаність про справи. Здається, що повернувся із звичайного службового відрядження, поїздки, яких у нього немало. Така вже посада – начальник управління «Київпасавтотранс».
– Тільки, будь-ласка, – застерігає співрозмовник, – у міру користуйтеся словами «героїзм», «самовідданість», «безстрашність»… Усе це, звичайно, не виключається, але… Це була, насамперед, робота. І що особливо характерно, для її виконання не відбирали якихось певних людей, так би мовити, орлів, відчайдушних, випробуваних. Працювали, та й сьогодні працюють, звичайні люди. Але працювали – як ніколи. Якби поставити їх у звичайні, повсякденні умови, певен, виникло б немало «чому», «як», «що робити». В одного – несправні гальма, в іншого – двигун не тягне… А тут – ніяких перешкод, хоча навантаження, швидкості, умови роботи – надособливі.
Біда прийшла зненацька. Вона не залишила часу на роздуми, підготовку, вибір кращих варіантів. Тривожне повідомлення викликало до дії тисячі, численні колективи «Київпасавтотрансу». Зразки оперативності, організованості виявили керівники підрозділів, водії, ремонтники. Секретар парторганізації АТП 09123 Є.І.Бровка особисто очолив формування колони для виїзду у район АЕС. Одним із перших доповів про повну готовність до цього начальник АТП 09124 І.Б.Васильєв. У цьому колективі вчасно подбали не тільки про технічний бік наступної операції, тут потурбувалися про запаси води, пального, харчування для автомобілістів.
– Мені, – каже А.Н.Зимін, – навіть важко виділити кращих. Так, певен, можна сказати про усіх, хто взяв участь у цій важливій відповідальній роботі. Адже квапити нікого не доводилось. Колона машин – автобуси, ремонтні майстерні, топливозаправники прослідували у район АЕС без найменших затримок. Цьому сприяла й чітка робота працівників державтоінспекції, органів внутрішніх справ. Прибувши до місця призначення, встановила тісний контакт з штабом по ліквідації наслідків аварії. Цю величезну кількість машин розташували так, щоб за першим же сигналом бути у потрібному місці. Ось де знадобились організованість і дисципліна, уміння працювати по-новому. Ніяких тривалих «утрясань», «погоджень», «підстраховок», що донедавна так широко практикувалось. Кожен, можна ствердити, не чекав команди чи вказівки, усі були готові діяти будь-якої миті. І коли надійшло розпорядження про евакуацію, машини уже були на мінімальній відстані від місця роботи. Це могутня колона автотехніки – її довжина становила кілометри.
Нерідко, змальовуючи вчинки, характер героїв, літератори, кінематографісти подають так званий збірний образ. Захоплюючись ними, усе ж відчуваєш, що таке могло бути, було десь там… Ця ж подія – теж збірний образ – дій і характерів людей. Але складали його і складають цілком конкретні герої, реальні явища. Люди, які показали наш, радянський характер, які вступили у бій з невідомою, грізною силою. І результат переконливо свідчить сам за себе – протягом кількох годин було евакуйовано практично усе населення міста енергетиків. Понад тисячу автобусів вели київські водії. Вели, забувши про небезпеку і відпочинок. Тут, як стверджують учасники операції, не було звань, посад, вчених ступенів, молодих і літніх. Була насамперед наша Людина. Відійшли на далекий план незгоди і власні турботи, думи про себе, свій дім. Чи не так, наприклад, діяв водій київського АТП 09111 В.І.Жуков, який, обслуговуючи місцеву лікарню, сім днів не знав перепочинку, крім керма своєї машини брався нерідко за носилки, допомагав потерпілим, був надійним помічником скрізь, де вимагала обстановка. Так, або принаймні так можна сказати і про цілі колективи, численних учасників операції – водіїв С.Б.Леванду з АТП 09127, О.В.Данилова з АТП 09126, трудівників автотранспортних підприємств 09122, 09126, 09127… Ніхто з автомобілістів не просив відпочинку, не зажадав відшкодування за втрачені, пошкоджені особисті речі, одяг, взуття. Адже усі знали, що треба тільки діяти. Багатьма славними ділами у колективі «Київпасавтотрансу» відомий водій АТП 09127 І.І.Медведський. Відпрацювавши зміну, якщо так можна сказати про роботу у районі АЕС, наступного дня заявив про свою готовність трудитися на київських автобусних маршрутах.
Ці важкі випробування злили воєдино зусилля не тільки побратимів по професії. Тут діяли люди, ім’я яким – Радянський народ. Пліч-о-пліч на боротьбу з грізним нещастям стали росіянин і грузин, українець і молдаванин, досвідчені автомобілісти і молоді їх колеги, працівники усіх рангів. К.Р.Хоперія з АТП 09122, П.І.Ципіс з АТП 09126, І.А.Беняєв з АТП 09127, В.О.Лигін з АТП 09101…
У робочій кімнаті А.Н.Зиміна лунає телефонний дзвінок. На лінії – Чорнобильський райком партії. Туди звернулися водії АТП 09102 О.Г.Кольцов, С.В.Лущай, Л.І.Смульський, А.М.Процел, С.Б.Шевченко, які просять продовжити час їх перебування у районі АЕС ще на десять днів. Чи не можна задовольнити це прохання?
Інша звістка – трудівники ряду підприємств «Київпасавтотрансу» вирішили відпрацювати кілька днів, зокрема вихідних, наданих за роботу у районі Чорнобильської АЕС, у фонд допомоги потерпілим. Цей благородний почин дедалі більше повнить серця автомобілістів.
Близько двох тисяч машин «Київпасавтотрансу» уже відпрацювали у районі АЕС. Автомобілісти і сьогодні трудяться, як кажуть, на два фронти – разом з усіма заліковують рани, нанесені нещастям, роблять усе, щоб якомога краще забезпечити пасажирські перевезення у нашому місті.
Прапор комунізму, 1986 р., 17.05, № 118 (2514).