Карра

Луняк Євген

Як і в попередні роки, франкомовна історіографія створювалася не лише французами. Розвідки, присвячені буремним подіям 1768-1774 рр., що чітко окреслили успіхи російської експансії на захід і південь, виходили в багатьох інших європейських країнах. В цьому відношенні можна згадати працю Чарльза-Александра Караччіолі «Роздуми про витоки, розвиток, населення, земельне господарство, торгівлю… та завоювання Російської імперії, з докладним описом кожного королівства та провінції, які її складають», що була видана у Лондоні в 1771 р. [1335]

Тогоріч у Бреслау опубліковано працю відомого пруського військового теоретика й історика, франкомовного швейцарця за походженням Шарля-Емануеля де Варнері (1720-1786) «Замітки про військову справу турків і росіян», де, аналізуючи збройні сили та перебіг поточної російсько-турецької війни, автор поміж іншого згадував і про тактику бою українських козаків [1336]. До речі, в 1738-1742 рр. де Варнері перебував на російській службі.

В 1777 р. в Яссах, що були столицею тодішньої Молдавії, вийшла французькою мовою праця під назвою «Історія Молдавії та Валахії з дисертацією про сучасний стан цих двох провінцій». За рік потому цей твір було перевидано в Парижі. Автором даної розвідки став Жан-Луї Карра (1742-1793). Особистість цієї людини заслуговує на окрему увагу. Відзначимо лише, що згодом Карра прославився як журналіст, публіцист, політик, ставши одним з визначних діячів Великої Французької революції, яка його, зрештою, і знищила. Його «Патріотичний літопис» з 1789 р. був рупором революційних ідей, поширюючись по всій Франції. Активний учасник клубу якобінців, пропагандист республіки, організатор атаки на Тюільрі, внаслідок якої було повалено монархію, Карра згодом розійшовся в ідейних поглядах з Робесп’єром. Незабаром він був засуджений до смертної кари та гільйотинований разом з двадцятьма жирондістами.

Однак на момент написання своєї «Історії Молдавії та Валахії» (1775-1776) автор був маловідомим амбіційним молодиком, який, багато помандрувавши Європою, врешті-решт, поступив на службу до молдавського господаря Григора ІІІ Гіки (1724-1777). Обов’язком молодого, але досить ерудованого француза стало виховання синів правителя Молдавії та здійснення від його імені франкомовного листування з іноземними особами [1337].

Як відомо, Григор ІІІ Гіка, посівши престол після завершення російсько-турецької війни 1768-1774 рр., здійснював великомасштабні заходи, намагаючись європеїзувати свою країну. Запрошення ним західних іноземців, переважно французів, було наслідком реформ в економічній, соціальній і гуманітарній сферах. Карра став одним з виконавців його просвітницьких планів, серед яких було й ознайомлення Європи з історією, географією, культурою, економікою, звичаями та побутом Молдавського князівства, а також створення першого фахового дослідження його держави. Сам автор «Історії Молдавії та Валахії», пояснюючи мотиви написання цього твору, зазначав, що всі країни Європи вже мають ґрунтовні розвідки, присвячені розгляду свого минулого, окрім цих двох князівств, які перебувають під турецьким протекторатом і залишаються майже невідомими західному оглядачу. Відзначимо, що в колі добре відомих європейських країн Карра називає й Україну [1338].

За сприяння господаря, молодий французький інтелігент отримав змогу ознайомитися із змістом молдавських документів, завдяки допомозі місцевих освічених людей, які консультували його з приводу незрозумілих питань. Втім, найголовнішим джерелом для Карра все ж таки стало франкомовне. Мається на увазі ґрунтовна праця Димитрія Кантемира «Історія Османської імперії, у якій показуються причини її возвеличення та занепаду», видана французькою мовою в 1743 р. [1339] Фактично основна частина «Історії Молдавії та Валахії» Карра є скороченим варіантом твору цього колишнього молдавського господаря, з якого виокремлено фрагменти, що стосувалися історії двох князівств, доповнені окремими авторськими нотатками та поясненнями.

Незважаючи на те, що в центрі уваги французького дослідника перебувають князівства, позначені у назві твору, українознавчий аспект тут теж є доволі вагомим. Одразу слід зазначити, що в ході своїх багаторічних подорожей Карра відвідав і землі України. Про це він сам свідчить у своїй «Історії Молдавії та Валахії», коли порівнює молдавський грунт з українським і відзначає, що перший не такий жирний [1340]. Варто також зауважити, що територія тодішньої Молдавії включала в себе Буковину. Щоправда, саме в 1775 р. внаслідок австрійсько-турецької угоди цю частину Молдавського князівства було передано імперії Габсбургів, що викликало рішучий протест з боку Григора ІІІ Гіки, а, зрештою, й його вороже ставлення до Османської імперії. В 1777 р. в результаті інспірованого турками замаху цього правителя було вбито. Це відбулося одразу після виходу в світ книги Карра, одним з мотивів створення якої було саме інформування європейського суспільства про суверенні права Молдавії та її законну територію.

Автор присвятив «Історію Молдавії та Валахії» Луї-Рене-Едуарду, принцу де Рогану (1734-1803), коад’ютеру єпископа Страсбурзького, майбутньому головному фігуранту «справи з намистом», що напередодні революції сколихнула всю Францію, посиливши в народі невдоволення режимом. Як знаємо, в 1772 р. саме Роган, будучи французьким послом у Відні, повідомив Версаль про подробиці запланованого поділу Речі Посполитої, викриваючи дволикість Марії-Терезії, котра була одним з головних ініціаторів цього акту, й пропонуючи здійснення контрзаходів для недопущення цього розчленування. Публічна образа австрійської імператриці надалі стала головною причиною конфлікту між Роганом і Марією-Антуанетою, яка не могла пробачити тому збиткування над своєю матір’ю. Адресуючи твір саме Рогану, Карра, наслідуючи його приклад, немов би продовжував викривати експансіоністську політику великих імперій Європи щодо слабких і беззахисних держав. Окупація австрійцями, традиційними ворогами Франції, Буковини стала можливою за погодженням з османами та при мовчазній згоді росіян [1341]. Як і у випадку з Річчю Посполитою в 1772 р., Західна Європа покірливо сприйняла такий перерозподіл земель на сході як факт.

В умовах загарбання Буковини Габсбургами Карра проводить пряму паралель з долею Речі Посполитої. Він б’є на сполох проти такого відвертого та зухвалого порушення міжнародних угод і природних прав націй. Він вважає, що передова громадськість повинна в повний голос говорити про таке зневаження національних і державних прав слабких країн, яке здійснюється великими імперіями за мовчазного потурання інших монархічних європейських урядів.

«Поділ Польщі є яскравим зразком байдужості політиків, – пише Карра. – Версальський двір, занурений у найретельніший спокій з цього приводу, жодним чином не наважився повірити, незважаючи на швидке та чітке повідомлення, отримане від свого посла у Відні [йдеться про Рогана – Є. Л.], в ці раптові наміри трьох дворів здійснити такий розподіл. Дане попередження, надіслане задовго до того, як цей поділ здійснився, і в той час, коли решта Європи дрімала, вірячи договорам, могло б змінити події та хід теперішньої політики» [1342].

Залишаючись палким патріотом Франції (промовистим епіграфом його праці є, наприклад, слова «Чим більше я бачу чужих земель, тим більше я люблю свою батьківщину»), автор нещадно критикує Версаль за його байдужість до прав східноєвропейських народів і держав, а разом з тим і до загальної безпеки на континенті. На думку Карра, всі освічені люди (les gens de lettres) повинні впливати на міжнародну політику, заважаючи скоєнню несправедливості. Свою місію він бачить у донесенні молдавської позиції до європейської спільноти. Приклад долі Молдавії ним використовується для підтвердження ідей «суспільного договору» про те, що громадськість, захищаючи свої ж інтереси, повинна завжди здійснювати пильний нагляд за особами, яким вона делегувала управлінські функції.

Наголошуючи на правовій приналежності Буковини до Молдавського князівства, Карра не забуває далі відмітити, що в історичному обширі до орбіти його впливу належали й інші регіони, зокрема, Покуття та Поділля, підкорені у ХV ст. Стефаном ІІІ Великим [1343].

Взагалі, висвітлюючи історію Молдавії, Карра весь час відзначає важливість українського чинника в її минулому. Найвиразніше це проявилося в часи козацької війни з поляками. Автор досить детально переказує історію взаємин між Хмельницьким і Василем Лупулом, особливо зупиняючись на молдавському поході Тимоша. Між іншим, самого лідера козаків Карра помилково вважає спадкоємцем молдавських господарів Богданів, що правили тут у ХІV-ХVІ ст., ігноруючи при цьому поширену у французькій літературі версію про литовське походження Хмельницького. Він занотовує, що з кінця ХVІ ст. «родина Богданів вже не правила більше ні у Валахії, ні в Молдавії. Вона переселилася до України, де відіграла дуже велику роль» [1344]. Втім, образ цього козацького гетьмана, поданий Карра, є скоріше уособленням традиційних стереотипів про козаків, ніж відображенням рис реальної історичної постаті.

«В правління князя Василя, – читаємо в «Історії Молдавії та Валахії», – з’явився відомий Богдан Хмельницький (Bogda Kiemielniski), гетьман або начальник козаків, який змусив тремтіти не тільки поляків, але також і турків та татар. Турки називають його Хміль (Chmil) і ще не забули ті спустошення, які він зробив по берегах Чорного моря» [1345].

Як бачимо, всі славнозвісні чорноморські походи козаків французький автор приписує суто здобутку Хмельницького. Проте в даному випадку Карра є зовсім не оригінальним. Вищенаведену тезу, як і практично всі наступні, він повністю запозичив з французького видання вищезгаданої праці Кантемира [1346].

У висвітленні Карра очільник України позбавлений будь-яких якостей державного діяча, а головною його характеристикою є тільки безпробудна пиятика. Французький автор наводить анекдотичну історію, дослівно запозичену знов-таки у Кантемира, про те, як Василь Лупул приїхав на зустріч з козацьким ватажком і тиждень не міг застати його тверезим настільки, щоб мати змогу з ним поговорити. А коли він все-таки уловив мить, щоб переговорити з прохмелілим Хмельницьким і пожалітися тому на свої біди в Молдавії, гетьман налив йому повний ківш вина й сказав пити це, як «справжні ліки, що полегшать серце від всіх страждань і дозволять забути про своє нещастя» [1347]. Виклад даного епізоду Карра завершує обуреними словами, начебто виголошеними спересердя молдавським господарем:

«Я вірив раніше, що козаки – це люди, народжені людьми. Тепер я бачу, що недарма в нас говорять, що козаки – це або ведмеді, перетворені на людей, або люди, які стали ведмедями» [1348].

Не далеко від батька, згідно праці Карра, пішов і Тиміш, якого автор «Історії Молдавії та Валахії» вважає молодшим сином Хмельницького, бо Юрія називає старшим. Ця помилка також бере своє походження з французького видання Кантемирової «Історії Османської імперії», де саме Юрія позначено, як старшого Богданового сина [1349]. Звідти ж у Карра й інформація про безглузду смерть Тимоша. Загибель гетьманича під Сучавою він подає так:

«Тиміш (Timusch), сповнений зневаги до ворога, самовпевнено хотів виказати свою вдачу, встановивши свій намет під самими мурами міста. І, як начебто він вже був його господарем, він почав пити без міри вино та пшеничне пиво. Німецький канонір цього гарнізону, побачивши таке його поводження, націлив на нього гармату, пострілом з якої тому відірвало ногу. Тиміш помер від цього пострілу за кілька годин потому» [1350].

Як повідомляє далі автор, копіюючи свідчення з «Історії Османської імперії», налякані смертю свого командира козаки кинулися навтьоки, проте вислані навздогін молдавські загони «переслідували їх по п’ятах і перебили багатьох, а решту зіштовхнули в річку Тирас» [1351].

Ще більшу увагу ніж Тимошу Карра приділяє Юрію Хмельницькому, розповідаючи у подробицях історію його дворазового гетьманування, яке було розділене намаганнями стати ченцем, татарським і турецьким полоном, спробою втечі зі стамбульської в’язниці, нещадними катуваннями та образами, й у кінцевому підсумку закінчилося смертю від козаків Сірка. Як вже раніше зазначалося, ця деталізована розповідь є переказом свідчень французького дипломата де ла Круа, як і згадка про загибель Богдана Хмельницького в битві з поляками [1352]. Однак і в цьому випадку інформацію, опубліковану своїм земляком, Карра сприйняв у трактуванні Кантемира, який використовував мемуари де ла Круа при написання своєї «Історії Османської імперії» [1353].

Торкаючись молдавського фактора в роки турецько-польської війни 1672-1676 рр., ареною якої стали терени України, Карра висвітлює участь місцевих господарів у даному збройному протистоянні. Зокрема, поразку турків під Хотином від військ Собеського він багато в чому пояснює переходом на польський бік Штефана Петричейку [1354]. Карра також зауважує, що одним з результатів цієї гучної перемоги поляків стала переорієнтація на союз з Річчю Посполитою мунтянського князя Григора І Гіки, родоначальника династії молдавських господарів [1355].

Певну цікавість в історіографічному плані становить висвітлення в праці Карра постаті Георга ІІІ Дуки. Цей господар Молдавії, вихований в родині Василя Лупула, як відомо, відзначився тим, що був визнаний турками гетьманом України. Розглядаючи участь Георга ІІІ Дуки в організації походу Мехмеда ІV на Поділля в 1672 р., французький автор відмічає, що молдавський князь був не зацікавлений у розгортанні турецької експансії в Україні й, підтримуючи секретний зв’язок з поляками, всіляко намагався уповільнити просування військ султана. Так, коли за наказом Мехмеда ІV передові загони яничар, зосереджені під Хотином, переправилися на човнах через Дністер, захопили Жванець і створили плацдарм на іншому березі річки, той наказав молдавському господарю негайно привезти сюди будівельний матеріал для спорудження мосту. Проте Георг ІІІ Дука, формально підкорившись султанському наказу, всіляко зволікав з його виконанням, що й стало причиною його зміщення 10 серпня того ж року [1356].

Знову посідаючи молдавський престол в 1678-1683 рр., цей правитель змушений був як васал Оттоманської Порти взяти участь у невдалому поході на Відень, після повернення з якого потрапив у полон до прибічників свого ворога Петричейку. Як повідомляє Карра, Георга ІІІ Дуку «було забрано у полон до поляків у Варшаву, де посаджено під пильну охорону до в’язниці, у якій він незабаром і помер» [1357]. Це також майже дослівний переказ свідчень із все тієї ж «Історії Османської імперії» Кантемира [1358].

Сумна доля вищезгаданого молдавського правителя напряму пов’язана з діяльністю українських козаків на теренах Молдавії. Саме вони стали головними союзниками Петричейку, допомагаючи тому повернути молдавський трон. Карра, знову-таки спираючись на свідчення Кантемира, висвітлює похід «козацького генерала» Стефана Куницького (Konicki, Konick) восени-взимку 1683 р. на підтримку Петричейку. Описуючи дії українсько-молдавського війська, особливо детально автор зупиняється на звірствах цих завойовників, які ті чинили проти мирного й беззахисного татарського населення. Щоправда, головну відповідальність за цю жорстокість тут покладено на Петричейку.

Помсту татар, які поверталися додому після поразки під Віднем, цим безсердечним зайдам виглядає досить закономірною, виправданою та справедливою, оскільки татарські воїни в даному випадку виступали оборонцями своєї землі та народу. У Карра зазначено, що, розпорошивши молдаван Петричейку, найзапекліший опір татарські війська зустріли саме від нечисленних загонів Куницького. Як повідомляє автор, оточені ворогами, козаки «обгородилися ланцюгом з возів і повільно рушили до Пруту, сподіваючись знайти собі надійний захист в цьому пересувному укріпленні» [1359]. Проте, як зауважує він далі, голод і холод спричинили їм більше втрат, ніж ворожа зброя:

«Їхня чисельність зменшувалася з кожним днем. Вони намагалися врятуватися втечею. Одних було вбито, більшу частину взято в полон. Дуже багато їх загинуло в снігах. Тож з усього цього війська залишилося зовсім мало козаків, які з Петричейку та Куницьким мали щастя дістатися Польщі» [1360].

Останнім виразним моментом української присутності в Молдавії, відзначеним Карра, стали події, пов’язані з наслідками українського походу Карла ХІІ. Автор, посилаючись на твердження молдавських джерел, засвідчує діяльну участь Мазепи у місцевій політиці влітку 1709 р. Намагаючись здобути довіру й підтримку турецького уряду й убезпечити себе від можливої видачі росіянам, гетьман-вигнанець повідомив Стамбул про секретні переговори між Петром І і волоським господарем Костянтином ІІ Бранкованом (Бринковяну) [1361]. Подібний епізод бачимо й у Кантемира [1362]. Як знаємо з фактів, Мазепа невдовзі помер, проте доля виказаного ним Костянтина ІІ Бранкована була трагічною: втративши довіру султана й перебуваючи під посиленим контролем з боку турецького уряду, він зміг ще проправити кілька років, але в 1714 р. його було зміщено з престолу, викликано до Стамбула, де закатовано до смерті, а його синів обезголовлено.

Ще однією важливою подією, описаною Карра й безпосередньо пов’язаною з Україною, стало масове переселення сюди молдаван після невдалого російського походу 1711 р. Автор повідомляє, що близько тисячі представників молдавської знаті залишили тоді батьківщину разом з князем Дмитром Кантемиром й отримали маєтки в Україні, переважно на Харківщині [1363]. До слова, Карра наводить детальний зміст секретних молдавсько-російських домовленостей у Луцьку, укладених 13 квітня 1711 р., згідно з якими Молдавія мала перейти під російський протекторат [1364].

Доводячи виклад подій до своєї сучасності, Карра відзначає важливе місце України в економіці Молдавії. Так, саме сюди у великих обсягах спрямовується вино, яке складає одну з головних статей молдавського експорту [1365]. Це одне з небагатьох місць українознавчого доробку Карра, де він подає оригінальні свідчення.

Характеризуючи в цілому українознавчий аспект праці Карра, зауважимо, що вона має безумовну цікавість в плані дослідження французької історіографії історії України козацького періоду, оскільки певною мірою висвітлює стан вивчення вітчизняного регіонального минулого, а також українсько-молдавських історичних зв’язків. Звичайно, автор «Історії Молдавії та Валахії» не ставив собі за мету окреме висвітлення даних питань. В цьому творі не знайшли свого відображення багато важливих в цьому відношенні аспектів, як, наприклад, діяльність Івана Підкови.

Історичний нарис Карра переважно є переказом, а то й прямим цитуванням фрагментів, присвячених минулому Молдавії, з французького перекладу «Історії Османської імперії» Кантемира. Автор майже не проявляє себе як історик-науковець. В той же час визначною рисою розвідки Карра стало його опертя переважно на молдавські джерела в трактуванні Кантемира, що дозволило побачити діяльність українського козацтва з трохи іншого ракурсу.

Залишаючи поза розглядом окремі неточності та помилки в «Історії Молдавії та Валахії», такі як походження Богдана Хмельницького з молдавського роду Богданів, його загибель у битві з поляками, визнання Юрія старшим сином гетьмана, звернемо головну увагу на віддзеркалення автором історії українського козацтва.

Загалом ставлення Карра до діяльності козаків негативне. Вони виступають у Молдавському князівстві як деструктивна сила. Відображаючи поширене про них уявлення як гультяїв і п’яниць, автор бачить в них тільки велику юрбу професійних розбійників і волоцюг. Один з найвідоміших козацьких гетьманів Хмельницький постає на сторінках «Історії Молдавії та Валахії» ледь не хронічним алкоголіком. Втім, таке бачення подій і постатей минулого походить від першоджерела, яким для Карра став твір Кантемира. Разом з тим французький автор не може не визнати, що козацтво було потужною військовою силою, котра постійно впливала на хід молдавської політики. Він сам відзначає важливу роль і значення, яке посідає Україна в історії та сьогоденні Молдавського князівства.

Примітки

1335. Caraccioli Ch.-A. Considerations sur l’origine, les progres, la population, l’agriculture, le commerce,… et les conquetes, de l’empire de Russie, avec une description particuliere de chaque royaume et province qui le compose. – Londre: Archibald Hamilton le fils, 1771. – /2/+ІV+/2/+144 p.

1336. Warnery Ch.-E. de, major-general. Remarques sur le militaire des Turcs et des Russes…

1337. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie avec une dissertation sur l’etat actuel de ces deux Provinces par M. C… qui a sejourne dans ces Provinces. – Jassy: Aux depens de la Societe Typographique des Deux-Ponts, 1777. – ХХХ+223 р. – Р. ХХІХ-ХХХ.

1338. Ibid. – P. XIII.

1339. Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman, ou se voyent les causes de son aggrandissement et de sa decadence. Traduite en Francois par M. de Joncquieres: En 2 tomes. – P.: Chez Savoye, Libraire, 1743. – T. 1. – ХLVIII+300 p.; T. 2. – 389 p.; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman, ou se voyent les causes de son aggrandissement et de sa decadence. Traduite en Francois par M. de Joncquieres: En 4 tomes. – P.: Chez Savoye, Libraire, 1743. – T. 2. – 502 p.; T. 3. – 576 p.; T. 4. – 568 p.

1340. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 168.

1341. Ibid. – P. 36.

1342. Ibid. – P. XXI-XXIV.

1343. Ibid. – P. 36.

1344. Ibid. – P. 48.

1345. Ibid. – P. 48-49.

1346. Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 145; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 431.

1347. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 50-51.

1348. Ibid. – P. 51; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 146; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 432-433.

1349. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 51; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 146; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 433.

1350. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 50; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 146; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 431-432.

1351. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 50; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 146; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 432.

1352. De la Croix. Guerres des Turcs avec la Pologne, la Moscovie et la Hongrie… – La Haye, 1689. – P. 49, 51, 102-115, 147-148.

1353. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 49-56; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 145-147; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 431-436.

1354. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 93.

1355. Ibid. – P. 88.

1356. Ibid. – P. 59-60.

1357. Ibid. – P. 97-98.

1358. Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 51, 97; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 136, 278.

1359. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 96; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 97; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 277.

1360. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 96-97; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 97; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 3. – P. 277-278.

1361. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 149-150.

1362. Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 2 tomes. – T. 2. – P. 302; Cantimir D. Histoire de l’empire Othoman…: En 4 tomes. – T. 4. – P. 419.

1363. Carra J.-L. Histoire de la Moldavie et de la Valachie… – Р. 76.

1364. Ibid. – P. 72-73.

1365. Ibid. – P. 181.