Де Пейссонель

Луняк Євген

Але, якщо у випадку де Тотта в його мемуарах бачимо лише дипломата та військового, а окремі екскурси в минуле, як-то історія Криму, некрасівців чи згадки про події російсько-турецької війни 1735-1739 рр., мають поодинокий, фрагментарний характер, то інший колега цього автора відзначився на інтелектуальній ниві здебільшого саме дослідницькою діяльністю. Мова йде про Клода-Шарля де Пейссонеля, котрий також був французьким консулом у Бахчисараї, а, відповідно, й попередником де Тотта.

Творчість Пейссонеля добре висвітлена у вітчизняній історіографії. Науковий доробок цього дослідника досить активно розглядався в українській і російській історіографіях. Зокрема, можна згадати дослідження праць Пейссонеля такими відомими дореволюційними істориками як Аполлон Олександрович Скальковський [1289], Василь Дмитрович Смірнов [1290], Євген Дмитрович Феліцин [1291] та ін. Ослобливо слід відзначити у вивченні доробку французького дослідника внесок останнього. Саме Феліциним було опубліковано російський переклад частини праці Пейссонеля, присвячений аналізу чорноморської торгівлі [1292]. Багато уваги приділено творам Пессонеля в працях українських науковців, які займалися питаннями вивчення історії Південної України. В цьому контексті можна згадати імена Борового [1293], Бойка [1294], Сапожникова [1295], Андреєвої [1296], Грибовського [1297] та ін.

Вочевидь, потяг до історичних студій і взагалі до наукової діяльності Пейссонель успадкував від свого батька Шарля де Пейссонеля (1700-1757), який, хоча й був професійним французьким дипломатом на Близькому Сході, проте мав потяг до вивчення старовини, проводив археологічні дослідження. Зазначимо також, що велику відомість здобув батьків брат Жан-Андре Пейссонель (1694-1759), тобто дядько Клода-Шарля, який став відомим французьким медиком і натуралістом. Наслідуючи батьківський приклад, Клод-Шарль де Пейссонель в 20-річному віці розпочав кар’єру дипломата. Його батька тоді було призначено французьким консулом у Смірні (нинішній Ізмір у Туреччині). Син взяв участь у цій місії, допомагаючи тому в дипломатичній роботі та наукових розшуках. В 1753 р. 26-річного Пейссонеля-молодшого було призначено консулом у Бахчисараї при дворі кримського хана Арслан-Гірея (1698-1768).

Кілька років, проведених Пейссонелем у Криму, дозволили йому уважно ознайомитися з історією та географією Північного Причорномор’я, вивчити побут і культуру кримських татар, життя еліти та ханського двору і т. д. Він встиг дуже добре вивчити життя кримськотатарського народу, а особливо його верхівки. Тому праці цього француза є важливим історичним джерелом, що стосується переважно історії Кримського ханства. Доволі широку відомість здобули його твори «Записка про цивільний, політичний і військовий стан Малої Татарії» (1755) та «Реляція про заколот єдисанських ногайців, що спричинив усунення від влади Алім-Гірей-хана та сходження на престол Кирим-Гірея у 1758 р.» (1759), що були включені автором до другого тому його популярного «Трактату про чорноморську торгівлю» [1298].

В 2009 р. завдяки старанням вже згадуваного сучасного українського історика Грибовського було опубліковано російський переклад цих двох творів [1299]. В 1765 р. Пейссонелем у Парижі було видано серйозну наукову розвідку «Історичні та географічні спостереження за варварськими народами, що мешкають по берегах Дунаю та Понту Евкінського», що стала результатом багаторічної наукової роботи.

Збираючи матеріали для своїх розвідок, Пейссонель постійно використовував повідомлення обізнаних інформаторів. Так, вже зазначалося про знайомство французького консула у Криму зі старим мазепинцем Федором Мировичем, від якого Пейссонель отримував свідчення про українське козацтво взагалі та запорожців зокрема, про міста та населення України, про дніпрові пороги, назви яких він наводить тощо [1300].

Твори Пейссонеля доводять широку ерудицію автора та його гарну ознайомленість з багатьма історичними дослідженнями, присвяченими причорноморському регіону. Наприклад, він дорікає Пуфендорфу та іншим сучасним науковцям за недостатню увагу до історії становлення та розвитку Кримського ханства та вказує на їхні окремі хиби у висвітленні історії кримських татар [1301].

Історик-дипломат ставить під сумнів твердження такого авторитетного дослідника-сходознавця як Жозеф де Гінь про походження слова «козак» від перекрученого «кипчак». Неправдоподібною йому здається і популярна на заході теза про виведення поняття «козак» від слова «коза». На думку Пейссонеля, початки козаків можна виводити від літописних касогів. Зокрема, аналізуючи походження цього степового воїнства, він пише:

«…гадаю, саме в Касогії (Chazakée) варто шукати витоки сьогоднішнього козацтва, яке було, ймовірно, скупченням різних народів, які під назвою узів, мад’ярів, кабарди та інших прийшли та осіли на землях, розташованих між Доном і Бористеном, після того як вигнали звідси печенігів… Я не наважуюсь заперечувати думки знаючого автора «Історії гунів», який вважає, що слово «козак» походить від зіпсованої назви країни Кипчак, розташованої на схід від Волги, звідки він і виводить походження козаків. Але мені здається, що необхідно звернутися до цієї етимології, оскільки в часи Костянтина Багрянородного ці народи вже мали ім’я касогів (Chazaks), яке турки та інші східні люди дають їм і сьогодні, і цю назву вони відділяють від назви Кипчак (Kaptchak)» [1302].

Також досить цікавою й оригінальною, хоча й малоймовірною, є думка Пейссонеля про найдавнішу фіксацію терміну «Україна», яке він, спираючись на твердження поляків і росіян, виводить від слова «окраїна». Автор скаржиться, що не зміг знайти жодного переконливого дослідження з приводу етимології цього поняття. Він припускає, що цю назву можна ототожнити з невідомою «Ахеронією», розташованою античними авторами за Бористеном, згадки про яку містилися в гробниці римського консула, управителя Мезії Тиберія Плавція Сільвана Еліана (І ст. н. е.). Наводячи текст даної епітафії, Пейссонель резюмує:

«Ця провінція Ахерон, що була за Бористеном, дуже нагадує своєю назвою «Україну». Дуже ймовірно, що Ахеронія могло бути перекрученим словом «Окраїна», назва, яку росіяни та поляки дають їй нині» [1303].

Хоча Пейссонель зосереджував увагу переважно на вивченні Причорномор’я, з його творів можна переконатися, що він досить добре розумівся на античній і середньовічній історії Наддніпрянщині. Так, він постійно згадує про грецькі поселення на північному узбережжі Чорного моря, про панування кочових племен, таких як роксолани, сармати, тавроскіфи в причорноморських степах, про проходження цією землею стародавніх угрів, про оселення тут печенігів. Саме витіснивши останніх з теренів України, на його думку, це місце зайняли козаки та татари [1304]. Не забуває Пейссонель зробити екскурс і в давньоруську історію, згадавши про південний вектор у політиці таких правителів, як Ігор, Ольга, Святослав та Володимир [1305].

«Історичні та географічні спостереження за варварськими народами, що мешкають по берегах Дунаю та Понту Евкінського» є грунтовним науковим дослідженням і дозволяють з повним правом віднести їхнього автора до ряду французьких дослідників минулого України. На жаль, після цієї праці Пейссонель деякий час не публікував творів про регіон Північного Причорномор’я, хоча написав ще кілька розвідок про нього. Так, відомо, що він написав, зокрема, «Історичну записку про імперії росіян і татар, про Черкесію, Дагестан, ногайців і козаків, адресовану його величності хану Халім-Гірею» («Mémoire historique sur l’empire des Russes et celui des Tartares, sur la Circassie, le Daghestan, les Nogais et les Cosaques, adressé à S. M. Halim Guerai Khan (Alym-Gheraї)») [1306]. Факт присвячення Пейссонелем свого твору Халім-Гірею, дозволяє локалізувати його створення у часі, коли правив цей хан, тобто 1756-1758 рр.

Політичні та економічні зрушення, які відбулися в 1770-1780-х рр. у Північному Причорномор’ї, змусили Пейссонеля знову взятися за перо, адже він залишив дану територію незадовго перед тим, як вона була завойована військами Катерини ІІ, і міг дати цінні свідчення про цей край. Відомо, що він написав ще кілька історичних, політичних та економічних оглядів цього регіону. Зокрема, ненадруковані «Політичні роздуми про незалежність татар і про російську навігацію на Чорному морі» («Réflexions politiques sur l’indépendance des Tartares et sur la navigation des Russes dans la mer Noire», 1772), «Про засоби повернення незалежності татар міцності та тривалості й недопущення того, щоб росіяни могли їх підкорити» («Sur les moyens de rendre l’indépendance des Tartares solide et durable et d’empécher que les Russes ne parviennent à les assujettir», 1772), «Міркування про мирну угоду, укладену в Кайнарджі між Росією та Портою» («Observations sur le traité de paix conclu à Kainardjik entre la Russie et la Porte», 1777) [1307].

В 1787 р., як вже зазначалося, побачив світ у Парижі його двотомний «Трактат про чорноморську торгівлю». Передреволюційна Франція, що перебувала на фоні соціально-економічної кризи, була надзвичайно зацікавлена у пожвавленні торгівельних і політичних відносин з Росією, котра фактично заволоділа всім північним узбережжям Чорного моря, поглинувши Кримське ханство. Очевидно, ця остання праця Пейссонеля була, як-то кажуть, на часі. Французькі промисловики та підприємці були зацікавлені в детальній до дрібниць інформації про товарообіг на Чорному морі, можливості експорту та імпорту, ввізні та вивізні обмеження, митниці, фінанси, ціни, міри довжини та ваги і т. п. Тому саме така інформація знайшла своє відображення в даному творі Пейссонеля, який міг вважатися одним з кращих знавців цього предмету.

«Трактат про чорноморську торгівлю» відбиває торгівельно-економічні взаємини причорноморського регіону кінця ХVІІІ ст. Серед крупних торгівельних центрів на півночі Чорного моря автором позначено крім міст Криму Очаків, Акерман, Кілію, Ізмаїл тощо. Значну цікавість мають кількаразові згадки про активну участь козацтва і, зокрема, запорожців в торгівельних операціях у містах Північного Причорномор’я. Пейссонель повідомляє, що козаки спускаються на своїх човнах Бористеном до Очакова та Криму, везучи різноманітний крам. Вони продають шкіри, тютюн (kasak-tutun), мотузки, коноплі, полотно, вугілля, рибу, а купують сіль, вина, сушені фрукти, олію, мило, ладан, кінське спорядження, овечі тулупи, котрі називаються «повстяками» (postaki) [1308]. В даному творі замість вправних степових воїнів, українські козаки постають, як не менш вмілі торгівці, що здійснюють комерційну діяльність в цьому регіоні. Втім, безумовно, під узагальнюючою назвою «козаків» автор міг мати на увазі всіх українців Наддніпрянщини.

Згадана праця отримала значну популярність в Західній Європі. Вже того ж року вона була перевидана в Амстердамі у дещо відозміненому вигляді під назвою «Спостереження за чорноморською торгівлею» [1309].

Вихід останньої праці Пейссонеля збігся у часі з початком нової російсько-турецької війни. Досліднику не судилося дожити до її завершення, він помер у 1790 р., проте він передбачав, що ця війна найімовірніше закінчиться новою поразкою Порти та подальшим посиленням Російської імперії.

Спалах нового збройного конфлікту між турками та росіянами зумовив посилену увагу у Франції. Держава Людовіка ХVІ, охоплена глибокою політичною, економічною та соціальною кризою, котра незабаром призвела до революції, не могла як і раніше надавати активну підтримку Османській імперії, проте тривога за свого традиційного союзника на сході змушувала французьке суспільство слідкувати за перебігом цього протистояння.

В 1788 р. була опублікована невеличка розвідка «Роздуми про теперішню війну з турками» [1310]. Це була одна з перших праць відомого французького філософа-просвітника й історика-орієнталіста Вольнея (1757-1820), одного з зачинателів наукової соціології та етнології. Взагалі-то, справжнє ім’я цієї людини було Константен-Франсуа Шасбьоф де ла Жироде, проте захоплюючись творчістю «короля філософів» і віддаючи шану його геніальності, цей чоловік злив докупи поняття «Вольтер» і «Ферней» (місце, де жив Вольтер) й отримав свій псевдонім Вольней, під яким він і здобув відомість.

Праця Вольнея здобула популярність у Франції, що зумовило появу критичних рецензій стосовно неї. Одна з них належала перу Пейссонеля і з’явилася майже слідом за виходом вольнеївського твору під назвою «Розгляд книги, яка має підзаголовок «Роздуми про теперішню війну з турками», мсьє де Вольнея» [1311]. Цей досить великий твір був написаний, як позначено в ньому самому, за півтора місяці (з 15 квітня по 30 травня), що свідчить про надзвичайну працьовитість його автора.

Слід зауважити, що Пейссонель не лише уважно аналізує кожну тезу свого візаві, наводячи ледь не повністю його текст, уточнює, виправляє чи доповнює Вольнея, але й постійно вдається до власних міркувань, пов’язаних з предметом обговорення. Твір Пейссонеля в два з половиною рази більший за працю його опонента. По суті, Пейссонель здійснює власне дослідження заданої теми. Він, між іншим, зазначає, що Росія впродовж ХVІІІ ст. перетворилася на головного політичного гравця на сході Європи. Захопивши Крим та Кубань і витіснивши звідти турків, заснувавши нові міста на півдні своїх нових володінь, вона перейняла пальму першості від Османської імперії в чорноморському регіоні.

Однак Пейссонель наголошує, що не варто недооцінювати турецькі сили й переоцінювати російські. Так, наводячи згадку Вольнея про минулорічне відвідування Катериною ІІ Херсона, де була збудована арка з написом «Це шлях, що веде до Візантії» (у Вольнея також йдеться про те, що російські великі князі того часу отримали претензійні імена видатних грецьких правителів – Олександр, Костянтин), що означало декларування російських прагнень підкорення всього чорноморського регіону, Пейссонель називає це «передчасною похвальбою» [1312]. Зауважимо, що зухвалий напис на херсонській арці було згадано в творах багатьох французьких сучасників, які писали про тодішню Росію [1313].

В той же час Пейссонель вкотре зауважує, що посилення Росії призводить до дисбалансу сил у Європі та послаблює позиції Франції на сході.

Ще більш детально торкається Пейссонель розгляду перебігу подій поточної російсько-турецької війни у грунтовному нарисі «Політичне становище Франції та її теперішні взаємини з усіма великими державами Європи», створеному за рік до смерті. Цей твір можна вважати своєрідним політичним заповітом автора. Прикметно те, що він адресований не лише королю, але й Національним зборам, зібраним тоді вперше за довгі роки у Франції, яка вже стояла на порозі великої революції. Роблячи історичну ретроспективу європейських подій останніх десятиліть, Пейссонель значну увагу відводить і землям теперішньої України, які слугували яблуком незгоди між Польщею, Росією, Туреччиною та Австрією.

Окрема доволі змістовна глава цієї грунтовної розвідки присвячена аналізу подій російсько-турецької війни 1768-1774 рр. та її наслідків. Так, торкаючись так званої «польської проблеми», автор згадує про ту велику підтримку, яку Франція надавала Барській конфедерації, а згодом і Османській імперії, втягненню якої у війну багато в чому посприяла французька дипломатія. В творі Пейссонеля знайшли відображення такі події, як Балтський інцидент, бойові дії на турецько-російському фронті. Не забуває він згадати й про участь козаків на боці росіян в цій війні [1314]. Втім, така згадка є єдиною й більше про козацький чинник далі не йдеться.

Наслідком цього протистояння на сході Європи став суттєвий перерозподіл територій тамтешніх держав. Пейссонель згадує, що до Австрії відійшли в 1772 р. «Белзьке воєводство, Червона Русь і більша частина Волині», а в 1774 р. ще й Буковина. Надбанням же Росії стало все північне узбережжя Чорного моря [1315]. З тривогою спостерігаючи за зростанням політичної, економічної та військової могутності Російської імперії, Пейссонель наголошує на необхідності Франції продовжувати підтримувати енергійну діяльність своєї дипломатії на сході, а також відзначає велику зацікавленість своєї держави у підтримці чорноморської торгівлі з Росією, відводячи важливе місце в ній Херсону [1316].

Слід зауважити, що праці Пейссонеля стосовно геополітичних змін у Східній Європі, а особливо на землях Північного Причорномор’я, активно використовувалися сучасними йому дослідниками цього регіону, серед яких, наприклад, можна згадати франко-швейцарського журналіста Жака Мале дю Пана (1749-1800) [1317], шведського історика Йоганна-Еріха Тунманна (1746-1778) [1318] та ін. Характеризуючи в цілому весь цикл праць Пейссонеля, присвячений чорноморському регіону й створений впродовж майже чотирьох десятиліть, варто зазначити, що цей доробок, зберігаючи велику джерельну важливість, презентує в той же час науковий підхід до вивчення даної території, в тому числі й в історичному ракурсі. Творчість цього науковця й дипломата сприяла розвитку історичних досліджень, пов’язаних з теренами сучасної Південної України.

Примітки

1289. Скальковский А. А. Опыт статистического описания Новороссийского края. – Ч. І. – Географич, этнография и народоисчисление. – Одесса: Типография Л. Нитче, 1850. – 366 с.

1290. Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в XVIII в. до присоединения его к России // Записки Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1889. – Т. 15. – С. 152-403.

1291. Фелицын Е. Д. Западно-Кавказские горцы и ногайцы в XVIII столетии по Пейсонелю. Материалы для истории западно-кавказских горцев // Кубанский сборник: Труды Кубанского областного статистического комитета. – Екатеринодар: Типография А. П. Сташевского, 1891. – Т. 2. – С. 1-35.

1292. Пейсонель М. Исследование торговли на Черкесско-Абхазском берегу Черного моря в 1750-1762 годах. В изложении Е. Д. Фелицына. Материалы для истории черкесского народа. – Краснодар: Общество изучения Адыгейской автономной области, 1927. – 35 с; Пейсонель К. Трактат о торговле на Черном море / Под ред. В. К. Гарданова // Адыги, балкарцы и карачаевцы в известиях европейских авторов ХІІІ-ХIХ вв. – Нальчик: Эльбрус, 1974. – С. 179-202.

1293. Боровой С. Я. Франция и внешнеторговые операции на Черном море в последней трети XVIII – начале XIX в. – С. 496-506.

1294. Бойко А. В. Французька історіографія XVIII століття у дослідженнях з історії запорізького козацтва… – С. 19-23.

1295. Сапожников І. В. Південна Україна середини ХVIII ст. у працях Шарля де Пейсонеля…

1296. Андреєва С. С. Матеріали з історії Південної України ХVIII cт. у фондах Архіву зовнішньої політики Російської імперії… – С. 7-34; Андрєєва С. С. Французькі дипломатичні представники в Криму та запорозько-татарські відносини часів Нової Січі… – С. 17-24.

1297. Грибовський В. В. Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування // Південна Україна ХVIII-XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. – Вип. 6. – Запоріжжя: РА Тандем-У, 2001. – С. 151-171; Грибовський В. В. До питання про походження і час зосередження ногайців у Північному Причорномор’ї // Матеріали перших Новицьких читань. – Запоріжжя, 2002. – С. 133-136.

1298. Peyssonel C.-Ch. de. Memoire sur l’etat civil, politique et militaire de la Petite-Tartarie // Peyssonel Claude Charles de. Traite sur le commerce de la Mer Noire par M. de Peyssonel – P.: Chez Cuchet, Libraire, 1787. – T. 2. – P. 222-338; Peyssonel C.-Ch. de. Relation de la revolte des Nogaїs de Jedzan, qui a cause la deposition d’Alim-Gueraї-Khan en 1758, & place Krim-Gueraї sur le trone // Peyssonel Claude Charles de. Traite sur le commerce de la Mer Noire par M. de Peyssonel – P.: Chez Cuchet, Libraire, 1787. – T. 2. – P. 339-374.

1299. Пейссонель Ш. де. Записка о Малой Татарии…

1300. Peyssonel C.-Ch. de. Observations historiques et geographiques sur les peuples barbares qui ont habite les bords du Danube et du Pont-Euxin… – P. 143.

1301. Peyssonel C.-Ch. de. Traite sur le commerce de la Mer Noire… – T. 2. – P. 228; Пейссонель Ш. де. Записка о Малой Татарии… – C. 11.

1302. Peyssonel C.-Ch. de. Observations historiques et geographiques sur les peuples barbares qui ont habite les bords du Danube et du Pont-Euxin… – P. 125.

1303. Ibid. – P. 126.

1304. Ibid. – P. 130, 153-159.

1305. Ibid. – P. 154-159.

1306. Michaud J.-F., Michaud L.-G. Biographie universelle, ancienne et moderne, ou, Histoire par ordre alphabetique de la vie publique et privee de tous les hommes qui se sont fait remarquer par leurs ecrits, leurs actions, leurs talents, leurs vertus ou leurs crimes. – P.: Chez Madame C. Desplaces, 1843. – T. 32. – 668 p. – P. 660.

1307. Ibid.

1308. Peyssonel C.-Ch. de. Traite sur le commerce de la Mer Noire… – T. 1. – P. 93, 100-102, 294-299.

1309. Peyssonel C.-Ch. de. Observations sur le commerce de la Mer Noire. – Amsterdam, Leide, Rotterdam & Utrecht: Chez les Libraires Associes, 1787. – 432 р.

1310. Volney. Considerations sur la Guerre actuelle des Turcs. – Londres, 1788. – 140 p.

1311. Peyssonel C.-Ch. de. Examen du livre intitule «Considerations sur la guerre actuelle des Turcs», par M. de Volney. – Amsterdam, 1788. – 331 р.

1312. Volney. Considerations sur la Guerre actuelle des Turcs. – P. 45; Peyssonel C.-Ch. de. Examen du livre intitule «Considerations sur la guerre actuelle des Turcs»… – P. 86.

1313. Castera J.-H. Vie de Catherine II, imperatrice de Russie. – P.: Chez F. Buisson, an V (1797). – T. 2. – 467 p. – Р. 327; Cerenville J.-E. de. Vie du prince Potemkin… – P. 156.

1314. Peyssonel C.-Ch. de. Situation politique de la France et ses rapports actuels avec toutes les puissances de l’Europe… – P. 98.

1315. Ibid. – P. 99, 110, 299.

1316. Ibid. – P. 302-305.

1317. Pan J.-M. du. Du peril de la balance politique de l’Europe ou Expose des causes qui l’ont alteree dans le Nord depuis l’avenement de Catherine II. – Londres, 1789. – 150 р.

1318. Thounmann J.-E. Description de la Crimee. Par M. Thounmann, professeur a Halle. Traduite de l’allemand. – Strasbourg: Chez J. G. Treuttel, libraire, 1786. – 112 p.; Тунманн. Крымское ханство. – Симферополь: Таврия, 1990. – 96 с.