Де Тотт

Луняк Євген

Де Рюльєр був далеко не єдиним серед французьких авторів, хто став безпосереднім очевидцем та певною мірою учасником кардинальних геополітичних змін на сході Європи, які безпосередньо були пов’язані з долею України. На заході було опубліковано досить багато різноманітних творів, що напряму торкалися зміни політичної ситуації на українських землях. Переважно це були спогади дипломатів, військових, чиновників, мандрівників, авантюристів, які відбивають значний масив документальних свідчень про події тієї доби. Серед подібного роду праць можна згадати «Мемуари» барона де Тотта, про якого вже вище зазначалося.

Ця неординарна особистість заслуговує на окрему увагу. Зазначимо лише кілька основних рис. Угорець за походженням, він народився у Франції і більшу частину життя перебував на дипломатичній службі цієї держави. Добре володіючи турецькою мовою, він в 1757-1763 рр. працював у французькому посольстві в Константинополі. Згодом був призначений консулом у Кримському ханстві, де опанував татарську мову та мав досить дружні взаємини з Кирим-Гіреєм. Під час російсько-турецької війни де Тотт виявив не тільки дипломатичні вміння, але й гарні військові здібності. Зокрема, під його керівництвом було посилено укріплення обабіч Дарданел, щоб не дозволити флоту Орлова дістатися турецької столиці. Військові поради де Тотта було враховано при посиленні фортифікації Очакова. Свою діяльність барон пізніше досить докладно висвітлив у мемуарах.

Спогади де Тотта є цінним джерелом з вітчизняної історії часів війни 1768-1774 рр. Автор залишив багато цікавих повідомлень про перебування у Хотині, Очакові, Балті, Перекопі, Бахчисараї, Гезлеві-Євпаторії тощо. Значний інтерес представляють його свідчення про участь у поході Кирим-Гірея на Україну взимку 1768-1769 рр., спрямованому передусім на землі так званої Нової Сербії.

Як вже зазначалося, на цей час приходиться цікавий епізод, пов’язаний з проголошенням нейтралітету запорожцями у зв’язку з татарським наступом на землі Нової Сербії [1284]. Це свідчить про небажання січовиків проливати свою кров за територію, що була у них забрана для переселенців з Балкан. Втім, як відомо, жертвами останнього великого набігу кримців все ж таки стали саме українці. Зокрема, де Тотт згадує, як татарами й турками було знищено містечко Аджамку (Adgemka), вщент випалено околиці навколо містечок Буки (Bouky) та Цибулів (Sibiloff), а тамтешніх мешканців забрано в неволю.

При цьому француза, який хоч і був союзником татар і турків, вжахнуло їхнє звіряче поводження з полоненими (жорстокі убивства, побиття, знущання, наруги над релігією і т. д.), розподіл яких і решти військової здобичі відбувся у Саврані (Savran), на південній околиці Польської України. Дипломат згадує, що кочовиків не стільки цікавила війна, скільки можливість грабувати та брати невільників. Він зауважує, що деякі зазначені населені пункти перебували на теренах Речі Посполитої, а, отже, належали державі, яка формально дотримувалася у цій війні нейтралітету. Однак це не зупиняло кримців від розорення і Польської України, доводячи той факт, що їм байдуже було, які землі спустошувати, аби лише не наразитися на сильний опір, як, наприклад, було з тим же Цибулевим, котрий татари штурмувати не наважилися, зважаючи на його укріплення та артилерію [1285].

За спогадами де Тотта, Кирим-Гірей сам передбачав, що, йдучи на Нову Сербію, він може попутно пограбувати й Польську Україну, а тому намагався провести певні дипломатичні заходи щодо цього [1286]. Кілька разів де Тотт згадує, що союзниками татар виступали «Ігнат-козаки» (Inat-Cosaques), яких у вітчизняній історіографії найчастіше іменують некрасівцями (їхній перехід від російського підданства до татар, автором фрівольно пояснюється тим, що їхній отаман Ігнат не захотів голити бороду за наказом Петра) [1287]. Зважаючи на важливість даних спогадів французького дипломата в якості історичного джерела, частина їх, яка безпосередньо торкалася обставин походу Кирим-Гірея в Україну, була перекладена російською мовою й опублікована в часописі «Киевская старина» [1288].

Примітки

1284. Tott F. de, baron. Memoires du baron de Tott sur les Turcs et les Tartares. – 1785. – T. 1. – Р. 263.

1285. Ibid. – P. 269-273; T. 2. – P. 3-4, 8.

1286. Ibid. – T. 1. – P. 241.

1287. Ibid. – P. 260, 265; T. 2. – P. 2.

1288. [Тотт Ф. де.] Записки барона Тотта о татарском набеге 1769 г. на Ново-Сербию… – С. 135-198.