«Досвід про звичаї та дух націй»

Луняк Євген

Вольтер уважно стежив за критичними зауваженнями стосовно своїх праць, постійно вносячи правки до перевидань і доопрацьовуючи їх. Він ретельно слідкував за правдивістю та точністю поданих ним свідчень. Україна та її минуле продовжували приваблювати його й надалі. Так, у своєму відомому «Досвіді про звичаї та дух націй» (1756), подаючи нарис всесвітньої історії від біблійних часів до сьогодення, мислитель робив побіжні згадки про Україну, яку ототожнював лише з козаками.

Погано орієнтуючись у давньоруському періоді та виявляючи залежність від російських історичних концепцій, популяризованих деякими західними авторами, він, наприклад, роблячи екскурс в середньовіччя, Володимира Хрестителя називав «великим князем московським» (un grand-duc ou grand knès de Moscovie, nommé Volodimer), який почав запроваджувати християнство серед «московитів» [1062].

При цьому дослідник жодним чином не ставив під сумнів коректність використання таких термінів щодо кінця Х ст. Своє традиційне глузування з правителів він проявляє стосовно згаданого князя, говорячи, що той змінив віру під тиском своєї дружини, візантійської принцеси. Це відповідало тезі Вольтера, що жінкам, більше здатним до переконування, ніж чоловікам, притаманно «змінювати релігію королівств» [1063]. Остання теза майже в такому ж вигляді буде повторена й в «Історії Російської імперії за Петра Великого», щоправда, там мова йтиме про Ольгу [1064].

Не оминув мислитель і саркастичної оцінки першого епізоду франко-руських взаємин – одруження Генріха І з Анною Ярославною, зауваживши, що «Анна, дочка якогось Ярослава, невідомого князя з незнанної тоді Русі (=Росії), стала королевої Франції» [1065]. Вольтер ігнорував при цьому історичні реалії, коли вплив згаданого київського князя в Європі був значно потужнішим і далекосяжнішим, ніж ефемерна влада французького короля.

Глава 189-та «Досвіду про звичаї та дух націй», присвячена аналізу історії Польщі ХVІІ ст., по суті, головним чином торкається подій в Україні. Згадуючи Хотинську битву (1621), Вольтер наголошує на вирішальній ролі у ній козаків, завдяки яким вдалося зупинити турецьку навалу. Стосовно Хмельниччини він зазначає, що вона була спровокована польською шляхтою, яка «прагнула трактувати козаків, як своїх васалів, точніше, як рабів». Виникнення серед козаків протурецької та промосковської орієнтацій спричинило розкол між ними, і, як наслідок, розподіл їхньої країни між Московією та Портою. Віддаючи належне волелюбності козаків, яка нічим не відрізняється від анархії, Вольтер зауважує, що нині вони «майже повністю втратили свою свободу під владою Російської імперії, яка, прилучившись до культури в наші дні, жадає прилучити до неї й їх» [1066].

Звичайно, Україна не була головною в колі інтересів просвітника. Але, будучи людиною ерудованою й енциклопедично освіченою, Вольтер уважно збирав і вивчав матеріали про «країну козаків». Так, 16 грудня 1767 р. в листі до герцога Етьєна-Франсуа де Шуазеля (1719-1785) він писав:

«Я був перший, хто писав про це. Наприклад. про Україну. У нас знали тільки книжку Боплана, але ж цю книжку написано людиною, прихильною до поляків. У цей час Україна була за гетьмана Хмельницького майже незалежною державою… Я в свій час багато збирав матеріалів про Мазепу» [1067].

В часи Вольтера праця Боплана, хоча й застаріла, залишалася головним збірником українознавчих матеріалів. Так, наприклад, саме в той час мандрівник, географ і картограф Жан-Батіст Бургіньйон д’Анвіль (1697-1782) зауважував про особливості вимірювання Бопланом відстаней в Україні [1068]. Між іншим, Бургіньйон д’Анвіль став автором цікавого історичного нарису «Російська імперія, її походження та зростання», де коротко торкався історії України та діяльності українського козацтва [1069].

Про ознайомлення Вольтера з твором Боплана свідчать прикметні запозичення ним у того свідчень про Україну. Наприклад, при описі Києва Вольтер наводить його іншу назву «Кізовія» (Kisovie), яку бачимо у Боплана і яка є, очевидно, помилкою письма чи друку, згадує про старовинні грецькі написи на руїнах храмів тощо [1070]. Але, звичайно, передусім просвітника цікавила сучасна інформація про «козацьку країну» в роки Північної війни, яку він старанно збирав з різних джерел.

Доленосне російсько-шведське протистояння, переламним моментом якого стала Полтава, та посилення могутності Росії на початку ХVІІІ ст., були одними з ключових тем спілкування Вольтера з пруським королем Фрідріхом ІІ [1071].

Примітки

1062. Voltaire. Essai sur les moeurs et l’esprit des nations, et sur les principaux faits de l’histoire depuis Charlemagne jusqu’a Louis XIII. Avec des note par M.Beuchot. – P.: Chez Werdet et Lequien fils, 1829. – T. 2. – 548 p. – P. 47-48.

1063. Ibid.

1064. Voltaire. Oeuvres completes. – T. 24. – 1784. – Р. 42.

1065. Voltaire. Essai sur les moeurs et l’esprit des nations… – T. 2. – P. 21.

1066. Ibid. – T. 4. – P. 398-404.

1067. Цит. за Січинський В. Чужинці про Україну… – С. 152-153.

1068. Bourguignon d’Anville J.-B. Traite des measures itineraries anciennes et modernes. – P.: De l’imprimerie royale, 1769. – VІ+195 р. – Р. 122-124.

1069. Bourguignon d’Anville J.-B. L’empire de Russie, son origine et ses accroissemens. – P.: De l’imprimerie royale, 1772. – V+110 р. – Р. 76-80.

1070. Voltaire. Oeuvres completes. – T. 24. – 1784. – Р. 42; Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie. – 2002. – P. 33; Боплан Гійом Левассер де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. – 1990. – С. 22.

1071. Frederic II. Consideration sur l’etat de la Russie sous Pierre le Grand, envoyee en 1737, a Voltaire par le prince royal de Prusse, depuis le roi Frederic II, et auxquelles on a joint quelques autres pieces interessantes, tant sur la Russie que pour server de supplement aux differentes editions des Oeuvres posthumes du monarque prussien. – Berlin, 1791. – CCV+287 p.