«Історія Петра Великого»
Луняк Євген
В історичному ракурсі постаті Карла ХІІ і Петра І, великих монархів епохи, що зійшлись у смертельному двобої, продовжували постійно привертати увагу мислителя. В 1748 р. він публікує невеличку розвідку «Анекдоти про царя Петра Великого», що послугувала немов би прологом до більш грунтовної праці «Історії Російської імперії за Петра Великого». Якщо перший нарис являв собою лише коротку збірку кумедних епізодів з життя російського імператора [1072], то інший твір був досить серйозним науковим дослідженням, якому Вольтер присвятив багато часу (1757-1759). Як відомо, ініціатива доручення метру Просвітництва написання життєпису Петра І походила від уряду імператриці Єлизавети Петрівни. Співпраця російського двору з «королем філософів» у даному питанні добре висвітлена та досліджена в російській історіографії [1073].
Пропозиція замовити написання біографії Петра І Вольтеру походила від фаворита цариці Івана Івановича Шувалова (1727-1797), який і докладав значних зусиль для реалізації цього задуму. Вибір саме цього автора для популяризації образу батька імператриці в Європі пояснювався загальною відомістю Вольтера, його певним русофільством і симпатіями до Петра, проявленими в попередніх працях. Французький просвітник охоче прийняв це доручення, зазначивши, що воно співпадає з його прагненнями, і взявся за роботу.
Петербург, розуміючи важливість цієї співпраці та прагнучи отримати вигідний для себе продукт, не лише постачав Вольтеру ретельно відібрані для написання біографії царя матеріали, але й намагався уважно контролювати весь хід написання цього твору, надсилаючи зауваження та рекомендації й надаючи автору щедрі субсидії та подарунки (приміром, надіслана філософу від цариці тепла хутряна шуба спровокувала низку іронічних випадів проти нього). Така опіка обтяжувала й дратувала письменника, але йому доводилося терпіти.
До нагляду за його працею було підключено одного з найбільших геніїв Росії – Михайла Васильовича Ломоносова (1711-1765), який залишив низку критичних реплік щодо недоречностей Вольтера. Зокрема, російський науковець картав мислителя за те, що той називав українців католиками, а засновниками Києва вважав грецьких царів [1074].
Один з сучасників,який добре був поінформований про опікування двору російської імператриці Вольтером, Християн-Фрідріх Шван, зауважував, що тому «обіцяли надати всі необхідні свідчення. Він їх отримав, але спотвореними й неповними. Найважливіші документи залишилися досі невідомими, бо їх приховують, розуміючи, що так краще… Ніхто однак не має переконаності в тому, що це буде історія достовірна та повна» [1075]. Як можна переконатися, сама атмосфера, в якій працював метр, породжувала скептицизм по відношенню до результатів його праці.
Попри все, не можна визнати, що Вольтер підкорився своїм замовникам, намагаючись в усьому догодити їм. Чемно вибачаючись за недоречності й поступаючись у дрібницях, він продовжував писати так, як вважав за потрібне. «Історія Російської імперії за Петра Великого» доводить, що він повністю зберіг самостійність мислення й оригінальність притаманного лише йому стилю.
Мислитель намагався написати цей твір так, як він його бачив, змінивши концепцію роботи з життєпису царя на історію його держави. І хоча улесливі оцінки діяльності Петра густо рясніють у Вольтеровому творі, загалом автор намагався подавати аналіз фактів відповідно до своїх поглядів. Звичним для себе методом він відбраковував частину матеріалів, які не вкладалися в його задум і навпроти використовував ті речі, які здавалися йому доречними, навіть без згоди Петербурга.
Саме це спричинило хвилю обурення в Росії. За свідченнями історика Якова Яковича Штеліна (1709-1785), члена Петербурзької Академії наук, який входив до кола постачальників Вольтера необхідними для роботи документами (сюди також можна віднести Івана Андрійовича Тауберта (1710-1771) та Федора Івановича Міллера (1705-1783)), замір з Вольтером при дворі було кваліфіковано, як повний провал, що призвело до часткової дискредитації Шувалова. Оточення імператриці було незадоволене тим, що «замість історії, де вони очікували побачити людину сповнену різних талантів, вони отримали лише потворний кістяк, що мав підзаголовок «Історія Петра Великого, імператора Росії, написана Вольтером»! Було загальне розчарування, й це зрозуміло» [1076].
Штелін відверто звинувачував Вольтера в тому, що «любов до грошей» засліпила цього письменника й він навмисно приховав частину надісланих йому матеріалів, щоб пізніше видати їх в інших виданнях й отримати від цього немалий зиск. Проте, звичайно, головною причиною загального обурення була занадто велика самостійність автора, яку тут вважали надмірною. Саме це спонукало Петербург попіклуватися про нові життєписи Петра І в потрібному ракурсі, одним з виконавців яких і став сам Штелін. Його «Оригінальні анекдоти про Петра Великого», перекладені з німецької на французьку, згодом побачили світ у Парижі (1787).
Відголоски цього скандалу, пов’язаного з Вольтером, зафіксував перебуваючи згодом у Петербурзі історик і дипломат Жан-Бенуа Шерер (1741-1824).
«В Росії припускали, – писав він, – що Вольтер, яким рухали низькі інтереси, навмисно скоротив цю історію, щоб забезпечити собі гарний прибуток при публікації другого видання, виправленого та доповненого. Тут було загальне невдоволення роботою цього письменника» [1077].
Через несприйняття праці Вольтера російський уряд навіть виношував план скупити весь її наклад, проте вона почала поширюватися в Європі й без офіційного дозволу імператриці, тож залишалося лише махнути на все рукою. Попри це, Єлизавета Петрівна вирішила не роздмухувати скандал і щедро винагородити авторитетного автора навіть за роботу, яка їй і не прийшлася до вподоби. Примхою долі нейтралізація одного скандалу призвела до іншого, детально описаного тим-таки Шерером. Він згадував, що на знак подяки цариця відправила Вольтеру
«коштовні подарунки, і, між іншим, великий згорток дорого хутра з соболів, чорних і білих лисиць тощо, а також колекцію всіх російських медалей, викарбуваних з золота. Ці хутра були оцінені в Росії багатьма тисячами рублів, медалі ж були безцінними. На жаль, перевізник цього дорогоцінного скарбу (це був російський дворянин на ім’я Пушкін [Сергій Олексійович, далекий родич російського генія – Є. Л.]), не знаючи міри для своїх задоволень, використав на свою користь ці медалі, призначені для Вольтера, що змусило імператрицю піти на нові витрати. При російському дворі говорили, що Пушкін зазнав невдачі з медалями, так само як і Вольтер з російськими мемуарами» [1078].
Примітки
1072. Voltaire. Anecdotes sur le czar Pierre le Grand // Oeuvres de Voltaire. Avec prefaces, avertissements, notes, etc. Par M. Beuchot. – Melanges. Tome III. – P.: Chez Lefevre, Libraire, 1830. – T. 39. – Р. 77-96.
1073. Искюль С. Н. Вольтер. История Российской империи при Петре Великом // Вопросы истории. – 2001. – №8. – С. 164-166; Костышин Д. Н. Из истории издания книги Вольтера о Петре Великом. Письма графа А. Г. Головкина И. И. Шувалову и Вольтеру // Исторический архив. – 1993. – №4. – С. 187-191; Мезин С. А. Анекдоты о Петре Великом как явление русской историографии XVIII в. // Историографический сборник. – Саратов, 2002. – Вып. 20. – С. 18-53; Мезин С. А. Взгляд из Европы: французские авторы XVIII века о Петре I. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 2003. – 231 с.; Мезин С. А. Петр I и Северная война в вольтеровской «Истории Карла XII» // Военно-исторические исследования в Поволжье. – Саратов, 1999. – Вып. 3. – Ч. 2.– С. 147-159.
1074. Ломоносов М. В. Замечания на первый том «Истории Российской империи при Петре Великом» Вольтера… – С. 359-364.
1075. De la Marche C. F. S. [Christian Friedrich Schwan]. Nouveaux memoires ou anecdotes du regne et du dethronement de Pierre III… – Р. 107-108; De la Marche [Christian Friedrich Schwan]. Histoire et anecdotes de la vie, du Regne, du Detronement & de la mort de Pierre III… – Р. 107-108.
1076. Staelin J. de. Anecdotes originals de Pierre le Grand. Recuellies de la conversation de diverses personnes de distinction de S. Peterbourg & de Moscou par M. de Staelin, member de l’academie imperial de S. Peterbourg. Ouvrage traduit de l’allemand. – Strasbourg-P.: Chez Jean George Treuttel, Libraire & Chez Durand, Neveu, Librairie, rue Gallande, 1787. – 347 p. – Р. 312.
1077. [Scherer J.-B.]. Anecdotes interessantes et secretes de la cour de Russie, tirees de ses archives; avec quelques anecdotes particulieres aux differens peuples de cet empire. Publiees par un voyageur qui a sejourne treize ans en Russie. – Londre-P.: Chez Buisson, Libraire, 1792. – Т. 6. – 281 p. – Р. 25.
1078. Ibid. – P. 27.