Частина 4

Парнікоза І.Ю.

Де тріпалася лебединя,

Туге ламаючи крило?

Де голубів вільготні лети

І бризки райдуги в крилі?

Минуле, озовися, де ти?

Забуті радощі, жалі.

В. Стус

В останній – четвертій частині нашої розповіді про малі острови на Дніпрі в Києві ми уважно роздивимося найбільш південний відрізок блакитної зони міста від Галерної затоки до південної межі міста. Тут нас чекає знайомство з зеленим островом Тополевий, Куличиними островами – молодими мілинами-островами. Також ми розповімо про практично не відомі широкому загалу острови Довгий, Рачий та острови Намістини. Замикає парад малих островів в межах Києва винятково обділений увагою острів Фалієва.

***

Результатом продовження антропогенної трансформації нижньої частини дніпровської заплави у Києві у 1930-ті рр. є невеликий острів Тополевий (назва наша, №13, ) розташований вище за течією за сучасний острів Водників (колишній Чернечий) і вперше показаний на мапі 1960 р. на місці поміж колишніми північною частиною острова Чернечий та Осокорківською лівобережною косою.

Натомість на мапі 1923 р. не помітний ані Тополевий, ані навіть більший острів Чернечий (об’єднаний з Жуковим островом або просто не показаний).

Натомість на мапі 1932 р. ми бачимо усі деталі ситуації в цьому районі до початку будівництва НКШС №1 (підземного залізничного тунелю під Дніпром) у 1938 р.

Саме під час підготовки до будівництва південного відрізку тунелю НКШС №1 ділянку заплави в районі острова Чернечий було значно трансформовано. Згідно генерального кошторису, для спорудження всіх майданчиків цього відрізку будівництва необхідно було намити 667,6 тис. м3 ґрунту. За винятком 90 тис. м3, це робота була завершена вже у травні 1939 р. Залишок намитого піску планувалося використати на відсипання дамби через протоку Дніпра – Старик, яка сполучила б острів Чернечий з Жуковим островом.

Роботи з укріплення берегів у центральній частині Жукового острова в основному були закінчені у першому півріччі 1939 р. На друге півріччя 1939 р. до робіт з освоєння майданчиків були включені берегоукріплювальні роботи безіменного острова (радянські документи так називають Чернечий – сучасний острів Водників). Роботи на острові могли проводитися тільки при низькому рівні води. Крім того, у листопаді і грудні були передбачені підготовчі роботи зі спорудження тут підводного екрану.

Під час будівництва південного відрізку тунелю в західній частині колишнього острова Чернечий розташувався титул №4. Сам острів був значно зменшений, його береги внаслідок гідронамиву були підвищені та укріплені. Так він перетворився на менший сучасний острів Водників. Через острів Жуків та на острів Водників було прокладено дамби. Таким чином, острів Водників був фактично перетворений на півострів.

Дані зміни в цьому районі не показані на німецькій мапі Києва 1941 р. (будівництво було секретним). Проте вони добре помітні на німецькому аерофотознімку Києва серпня-вересня 1941 р. Тут добре видно що на північ від зміненого та підвищеного острова Водників знаходяться два малих острови, проте сучасного острова Тополевий ще немає. Імовірно, цей острів відклався пізніше внаслідок зміни процесів накопичення алювію в цьому районі з-за впливу гідронамиву. Адже в цей час було зменшено Чернечий острів та Осокорківську лівобережну косу. А сучасний Тополевий розташувався в акурат між крайніми точками вихідних абрисів цих двох об’єктів.

Цікаво також відмітити, що насипна дамба, яка вела на острів Водників, в той час знаходилася в південній частині острова (наразі ж вона веде до північної частини острова).

Вперше острів Тополевий на своєму місці, проте у відмінних від сучасних абрисах, ми можемо побачити на детальній мапі Києва 1960 р. Більша частина його показана як вкрита рослинністю.

На фрагменті топозйомки Києва 1980-1990-х рр. показана лише східна частина сучасного острова Тополевий. Натомість на лоції 1992 р. він вже має близькі до сучасних абриси.

Наразі молодий алювіальний острів Тополевий повністю вкритий заплавним лісом, який додатково укріпив його верхню частину від розмивання. Навколо острова Тополевий на піщаних відмілинах розвивається багата вища водна рослинність.

Поблизу від острова Тополевий розташовуються й інші, зовсім дрібні острови: Куличиний Північний – на південь від півострова Гострий (, площа 0,15 га, назва наша) та Куличиний Південний на захід від Тополевого острова (, 0,33 га, назва наша). Ці острови досить молоді, адже на аерофотознімку 1941 р. та детальній мапі 1960 р. їх не побачиш. Обидва острови, імовірно, є результатом тих самих процесів відкладення алювіального матеріалу, які прискорились після зміни гідрологічної ситуації в кінці 1930-х рр. та призвели до появи острова Тополевий.

Зокрема, на лоції 1982 р. показані піщані відклади у вигляді видовженого острівця між півостровом Гострий та островом Тополевий. Північна його частина відповідає сучасному острову Куличиний Північний. На мапі 1992 р. цей острівець вже розмитий на дрібніші острівці. Частина матеріалу відклалася з заходу від Тополевого.

Ці острівці ми бачимо на фрагменті топозйомки Києва 1980-1990-х рр., який показує тогочасний острів Тополевий. З цього матеріалу утворився острів Куличиний Південний.

Верхівки обох островів вкриті заростями верби білої, навколо островів розвинена щільна прибережно-водна, а по краю водна рослинність.

Обидва острови Куличині включені до заповідної зони регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» та мають увійти до заповідної зони національного парку «Дніпровські острови».

Поблизу узбережжя острова Жуків, неподалік острова Тополевий розташовуються й інші малі острови: Довгий (назва наша, , площа 2,54 га) та Рачий (назва наша, , площа 2,18 га). На мапі 1932 р. ці острови становили східний берег озера на узбережжі острова Жуків. На мапі 1932 р. ці острови становили східний берег видовженого озера, яке тягнулося вздовж східного узбережжя острова Жуків. Пізніше, на мапі 1934 р. це озеро трансформувалося у затоку, яка підписана як Китаївський Старик. На мапі 1960 р. ці острови становлять найбільш східну частину острова Жуків, відділені протокою на місці попередньої затоки. Наразі ця протока заросла водною рослинністю.

Вкритий заплавним лісом острів Довгий названий нами так за свою видовжену форму. Острів включно до заповідної зони регіонального-ландшафтного парку «Дніпровські острови».

Острів Рачий увійшов до складу ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів». Проте через непевність кордонів цього заказника острів Рачий потребує індивідуального статусу пам’ятки природи місцевого значення.

Острови Рачий та Довгий мають також увійти до складу заповідної зони національного природного парку «Дніпровській острови».

Група дрібних острівців – острови Намистини (7 острівців) площею 0,1-0,5 га розташовані нижче за течією у затоці біля Козачої коси (, назва наша). Ми можемо вперше побачити їх на мапах Києва 1990-х рр., а також на топозйомці Києва 1980-1990-х рр. Час виникнення цих островів викликає запитання.

На мапі Київської губернії 1849-1850 рр. район сучасної Козачої коси-острова Козачий показаний як цілісна ділянка правобережного острова Жуків. Цю ділянку перетинають рукави гирлової частини річки Віта. На мапах 1930-1940-х рр. помітно що сучасна Козача коса – це колишня лівобережна мілина. Головне русло Дніпра тоді проходило між нею та островами Козачий та Круглик (сучасний Ольжин) – отже саме там, де зараз розташовуються острови Намистини. Як свідчить детальна мапа 1960 р., в цей час головне русло Дніпра змінилося та пішло в бік лівого берега. Воно відрізало колишні лівобережні коси та фланкувало ними зі сходу острови Козачий та Ольжин. Колишнє головне річище на цій мапі позначено як «р. Старик».

На радянських схемах Києва 1980-х рр. помітно що Старик на захід від острова Козачий було остаточно перекрито дамбою, яка також пройшла по східному краю кількох алювіальних масивів, що призвело до остаточного утворення Козачої коси. З західного боку коси утворилася затока, в якій як верхівки мілини виникли острови Намистини. Як постала ця мілина та змінювалися абриси цієї коси в умовах відрізаної від активних водотоків затоки? Імовірно це відбувалося внаслідок заростання затоки рослинністю та пов’язаної з цим акумуляції органічного матеріалу. Отже формування цих островів природне а самі ці смарагдові острівці недаремно увійшли до заповідної зони регіонального-ландшафтного парку «Дніпровські острови». В перспективі вони також мають бути включені до заповідної зони проектованого національного природного парку «Дніпровські острови».

На самому південному кордоні Києва розташований ще один малий острів Фалієва (координати: , площа 9,19 га). Його назва запропонована київськими природоохоронцями на честь Івана Фалієва, київського рибовода та природоохоронця. Походження цього острова поки що точно не встановлене. Зважаючи на його висоту та інформацію з картографічних джерел, він найімовірніше є фрагментом урочища, пізніше острова Гатне. На мапах 1932 та 1934 рр. ми бачимо найбільш південно-західний фрагмент тодішнього острова Гатне, який і міг дати початок сучасному острову Фалієва.

Аналогічна ситуація спостерігається на мапі 1941 р. Аналогічна ситуація спостерігається на мапі 1941 р. Вперше острів Фалієва помітний на схемах Києва 1989 та 1991 р.

Імовірно, острів Фалієва виник внаслідок зміни руслових процесів нижче острова Ольжин. Це могло бути також викликане гідронамивом з району колишнього острова Гатне.

Центральну частину достатньо-високого острова Фалієва наразі вкривають сухі луки та фрагменти осокоревого рідколісся. Узбережжя та затоки обрамляє прибережно-водна рослинність, а за нею смуга водної рослинності.

Даний острів включено до зони регульованої рекреації регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови». Натомість, у зв’язку зі своєю цінністю цей ізольований дикий острів, має бути включений до заповідної зони проектованого національного природного парку «Дніпровські острови».

***

Малі київські дніпровські острови мають різне походження, різний вигляд, ступінь збереження, їх характеризує різний набір біорізноманіття. Усі вони є пам’ятки-свідки колишньої гідрологічної ситуації на Дніпрі в межах столиці. Зважаючи на це усі вони вимагають уваги до себе, дбайливого ставлення та збереження. Особливо актуально це в період розгулу будівельних планів, внаслідок яких Київ втрачає свою неповторність у нас на очах. Найкращою формою їх збереження є оголошення їх пам’ятками природи місцевого значення, а після цього включення до проектованого національного природного парку «Дніпровські острови».

В статті використано матеріали наступних джерел:

Завідувач відділу біології і екології НАНЦ МОН України, старший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця».

Парнікоза І. Ю.

Матеріали статті дозволяється використовувати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike.