Частина 1

Парнікоза І.Ю.

Острів Собаче Гирло (№1, ). У популярній літературі про Київ можна зустріти згадку про так званий Песій (пізніше Лейтарський) острів, що начебто розташований першим в архіпелазі Київських островів і загадується у руському літописі. Топонім «Песій острів» по відношенню до Києва дійсно існує. Він згадується у руському літописі лишень один раз 1169 р. у зв’язку з розповіддю про «облудного владику Федорця (Феодора) з Володимира із святої Богородиці церкви Золотоверхої і з усієї землі Ростовської». В перекладі Л. Махновця ця згадка звучить так:

“Отож послав його князь Андрій до митрополита в Київ, а митрополит Костянтин обвинуватив його за всі злочини і повелів одвести його на Песій острів. І там його скалічили: і язика урізали, яко лиходію-єретику, і руку праву одсікли, і очі йому вийняли, тому що хулу він вимовив на святую Богородицю” ().

Л. Махновець так коментує локалізацію острова Песій:

«Песій острів на Дніпрі, за 2 км нижче від устя Десни; у XVIII ст. о. Лейтарський (Рейтарський) між п. рукавом Дніпра Собачим Горлом і основним руслом ріки; нині — безіменна коса між затокою Собачим Горлом і п. бер. Дніпра; рельєф змінений».

Він також показує його на мапі реконструкції локалізації давньоруських топонімів в районі сучасної коси Собаче Гирло.

Зрозуміло, що така асоціація за подібністю назв ХІІ ст. (Песій острів) та ХХ ст. (затока Собаче Гирло), між якими дуже великий період часу є більш ніж гіпотетичною. Що стосується топоніма Лейтарський (Рейтарський), то його походження, а також джерела де він фігурує, нам не відомі.

Але, проаналізуємо історію даного заплавного району. Найдавнішою мапою, яка відома автору і зображає цей район є схема земельних ділянок у Києві 1799 р. Зі схеми не зрозуміло чи була сучасна коса тоді островом чи півостровом.

На деяких мапах кінця ХІХ ст. на акваторії Дніпра приблизно на місці сучасної коси затоки Собаче Гирло також зображено досить великий острів.

Станом на початок ХХ ст. цей район зображали по різному. Найчастіше тут показували косу, яка тягнулася Дніпром донизу аналогічно до сучасної коси затоки Собаче Гирло.

На деяких мапах її взагалі не показували, на інших показували острів подібний до зображеного на мапі з топоосновою 1849-50 рр. Найбільш точну інформацію дає мапа 1914 р. на якій не тільки можна побачити косу в майже сучасному стані, але й побачити рештки протоки, яка відділяла косу з півночі та сходу від материкового правого берега. Дана протока на мапі підписана як протока Собаче Горло.

Наявність коси затоки Собаче Гирло фіксують мапи 1920-30-х років (без вказівки її тогочасної назви).

Станом на 1940-рр. протока між косою та правим берегом (колишнє Собаче Горло), імовірно, замулилася. Остаточно цей острів було об’єднано з правим берегом під час гідронамиву для будівництва житлового масиву Оболонь здійсненого в 70-роках ХХ ст. В цей же час тут було створено кар’єр для забору ґрунту, який перетворився на сучасну затоку Собаче Гирло. Обстеження коси (сучасна площа близько 53 га) показало, що її південна частина зберегла до наших днів малопорушену рослинність характерну для дніпровської заплави. Це підтверджує наше припущення про тотожність сучасної коси з раніш існуючим островом-косою.

У її узбережжя розвинена прибережно-водна рослинність за участі глечиків жовтих, а суходільна частина заслуговує на детальніше обстеження з метою пошуку рідкісних рослин. У зв’язку з своєю високою біологічною цінністю та ізольованим положенням коса Собаче Гирло має бути включена до зони регульованої рекреації існуючого регіонального-ландшафтного парку а пізніше – проектованого національного природного парку «Дніпровські острови».

Острів Вербовий (№2, ) невеличкий острівець на затоці Собаче Гирло, що зберігся тут як невеликий фрагмент колишнього оболонського острова Чичин (або Чачин). Поблизу нього зберігся невеликий відрізок протоки, що станом на ХІХ ст. відділяла острів Чичин від правобережної Оболоні.

Острів Вербовий оформився в якості острова під час створення на місці острова Чичин кар’єру для забору ґрунту – вищеописаної затоки Собаче Гирло. На лоції 1982 р. на північ від нього знаходяться рештки тої самої протоки, сам же острів ще виглядає як півострів.

В подальшому острів Вербовий відділився від суходолу і наразі являє собою цінний природний куточок, що репрезентує стан заплави до потужної антропогенної трансформації Оболоні.

На рештках реліктові протоки поширені цінні види рослин: їжача голівка зринувша (Sparganium emersum), півники болотяні (Iris pseudacorus), лепеха (Acorus calamus), які охороняються на території Києва рішенням Київради 23.12.2004 р. за № 880/2290.

Зважаючи на свою цінність, острів та рештки протоки мають бути включені до національного природного парку «Дніпровські острови». Територія коси затоки Собаче Гирло, та її узбережжя в 2018 р. було включено в зону проектування оболонської рекреаційної зони.

Наразі завдяки ініціативі Київського еколого-культурного центру ці об’єкти вдалося оголосити ландшафтним заказником місцевого значення «Затока Наталка» (2020 р.).

Острови Зелений, Оболонський та острів Оболонської коси. На мапі 1799 р. на південь від раніш описаного острова (коси?) Собаче Гирло показний окремий острів, який підписаний як «Островь безименний».

Його абриси більш точно показані на картографічних матеріалах ХІХ-поч. ХХ ст. Зокрема, ми можемо побачити його на мапі 1863 р. Найімовірніше він утворився внаслідок розмивання матеріалу коси повздовжніми протоками. На мапі 1871-73 рр. він показаний як зовсім невеликий острів навпроти входу до протоки Старик, яка відділяла острів Чичин від правого берега.

Втім на мапі 1914 р. видно що насправді цей острів являв собою значний об`єм алювіального матеріалу накопичений нижче коси Собаче Гирло.

На картографічному матеріалі наступного часу на детальних мапах ми можемо побачити його практично у незмінному стані. На мапі 1945 р. навіть наведено тогочасну його назву – острів Зелений.

Острів у незмінному вигляді помітний на мапі 1953 р., а от на детальній мапі 1960 р. цього його вже немає. Зазначений на цій мапі рельєф свідчить, що Зелений став частиною сучасної коси Собаче Гирло.

Порівняння мап 1914 та 1960 р. доводить, що с-подібний острів наявний на мапі 1960 р. походить з матеріалу розмивання та перевідкладання нижче по течії матеріалу коси сучасної затоки Собаче Гирло і острова Зелений (1 на мапі 1914 р.) та Муромця (2 на тій же мапі). Результуючим островом став сучасний острів Оболонський.

В тому, що суч. острів Оболонський принаймні частково являє собою результат розмивання Дніпром західного узбережжя острова Муромець переконує також сучасна конфігурація його західного узбережжя, яка відповідає конфігурації західного узбережжя острова Муромець на деяких мапах поч. ХХ ст.

Надзвичайно цікавим є зображення західної кривизни острова Муромець на мапі Дніпра у Києва 1910 р., де фактично показано зародок сучасного острова Оболонський.

Втім, необхідно зауважити, що порівняння абрисів узбережжя Оболоні на мапах ХІХ та ХХ ст. доводить, що сучасний острів Оболонської коси це залишок вихідного узбережжя урочища Оболонь, розташованого нижче острова Чичин. Як свідчить схема Києва 1978 р., в цей час на захід від сучасного острова Оболонської коси активно відбирався ґрунт для гідронамиву під будівництво житлового масиву Оболонь. Внаслідок цього утворилася сучасна Оболонська затока.

В сучасному вигляді острів Оболонський (№5, ) та острів Оболонської коси (№3, ) фіксуються на лоції 1982 р. Частина Оболонської коси – решток урочища Оболонь відокремилась (чи була відокремлена?) від плеча коси вузькою протокою та стала островом.

Обстеження рельєфу та рослинності острова Оболонський, підтверджує його колишню приналежність до острова Муромець. Адже західне узбережжя острова високе і має характер типового прируслового валу. Тут панують сухі луки, характерні для Муромця, за участю костриці Беккера, вероніки довголистої, заячої капусти звичайної, куничника наземного, холодку лікарського та ін. А на найбільш підвищених ділянках зростають поодинокі сосни, імовірно штучно тут висаджені.

У той же час у східній частині острова наявні знижені ділянки з елементами заболочування, вкриті відносно молодими спонтанно-сформованими деревостаном (40-50 річного віку). Дані ділянки являють собою релікти колишніх проток, однією з яких і пролягло нове русло Дніпра, яке відділило цей масив від Муромця. Найбільш східна частина Оболонського відділена від нього протокою та має характер окремого острова. Протока ця заросла прибережно-водною рослинністю за участю очерету, рогозів вузьколистого та широколистого та інших рослин ().

Ще донедавна острів Оболонської коси був вкритим заплавним тополево-вербовим лісом, а також надзвичайно цінними заплавними луками, у його берегів панувала прибережно-водна рослинність. Як свідчить історія його походження він залишався реліктом непорушеної Оболонської заплави. В 2020 р. популістична київська влада на чолі з Кличком поклала око на острів Оболонської коси. В цей час міські чиновники відродили просякнуту показухою і популізмом концепцію "реконструкцій міських парків", жертвою якої вже стали парк Відрадний, парк Наталка та ін. Черговий план освоєння міських коштів зумовив будівництво мосту з Оболонської набережної на острів Оболонської коси (Рішення Київради від 04 березня 2020 року № 397). Але й цього було мало і поки триває довгобуд цього нікому не потрібного об'єкту, ще один колосальний міст побудували через вузеньку протоку між основою Оболонської коси та її островом. При цьому, як і попереджали природоохоронці, значну частину Оболонської коси знищили під стоянку техніки, прокладання широченної посипаної гравієм дороги. Освоєння міських коштів не зупинила навіть війна. Острів Оболонської коси був включений до зони стаціонарної рекреації РЛП "Дніпровські острови", що не дало юридичних механізмів його захисту. Його сумна доля є демонстрацією того, що буде з усіма київськими природними об'єктами, які не отримають статусу об'єктів природно-заповідного фонду.

На жаль, сусідство з густонаселеними районами міста дається взнаки і Оболонському острову, тут створено стаціонарні стоянки, а вздовж східного узбережжя південної верхівки острова навіть ціле плавуче містечко.

Зважаючи на їх ізольоване положення, острів Оболонський з островом Шарлеманя, а також острів Оболонської коси потрібно включити до заповідної зони національного парку «Дніпровські острови».

Острів Крайній (або Горіховий – назви наші, №4, ) невеликий витягнутий з півдня на північ острівець поблизу північно-західного узбережжя Муромця. Являє собою верхівку алювіального хвоста, який поступово наростав вниз по течі в зоні впадіння Десни до Дніпра (загалом вся «голова» Муромця має аналогічне походження, адже це сукупність більш ранніх «хвостів», що перемежовуються з відмерлими ділянками колишнього русла).

Даний хвіст, проте в зачатковому стані добре помітно на мапі 1946 р.

Інтенсивне відкладання алювію призвело до того, що станом на 1960 р. цей хвіст досягнув сучасних розмірів. Його кінець виділився у окремий острів імовірно штучно. Адже абриси протоки між ним і північною частиною коси мають занадто правильний характер. Імовірно тут було спеціально зроблено протоку для входу в Чилімову затоку для контакту базою відпочинку, розташованої між цією затокою та озера Кільнище.

У своїх сучасних абрисах острів Крайній помітний у 1982 р. на лоції Дніпра.

Наразі острів Крайній замикає невелику Чилімову затоку (назва наша, це фактично відмерле русло Десни) у західного узбережжя Муромця.

В найдавнішій (а відповідно найвищій) своїй частині цей острів вкритий молодим заплавним лісом переважно з верби білої. Деревостан тут густий і високий, з приблизно однакових за діаметром дерев. Він чимось нагадує щітку. Навесні цей ліс повністю затоплюється весняними водами. Зважаючи на це верби випускають в нижній частині стовбурів спеціальні корені через які дихають. В травостої цих лісів зростає водно-болотяна рослинність з участю сідача коноплевого, вовконога європейського та ін. рослин. Уся коса, яка формує Чилімову затоку, кінцем якої є острів Крайній, знаходиться в процесі розвитку. Вздовж західного узбережжя Муромця паралельно до неї тягнеться розлога піщана мілина, на якій округлими «клумбами» вивищуються зарості рогозу. Такі самі «клумби» рогозу розміщуються вниз за течією від острова Крайній – це фактично наймолодші відклади коси.

На акваторії вздовж берегів острова Крайній панує водна рослинність за участі рідкісного реліктового виду, занесеного до Червоної книги України (2009 р.) – водяного горіха плаваючого або чиліма. Звідси інша назва Крайнього (Горіховий) та назва затоки – Чилімова. Цікаво, що водна рослинність долини Дніпра є найбільш консервативною, адже в її складі зберіглося найбільше реліктових рослин. (.)

Висловлюємо також щиру подяку Ярині Макожур за надані картографічні матеріали та зауваження до тексту нашого матеріалу.

В статті використано також матеріали наступних джерел:

Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989.

Завідувач відділу біології і екології НАНЦ МОН України, старший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця» Парнікоза І. Ю.

Матеріали статті дозволяється використовувати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike.