Частина 3

Парнікоза І.Ю.

Мов глибокі, повні чаші,

Розпрозорились озера,..

Грає лящ, аж води сині

Срібляним киплять окропом…

Максим Рильський

Продовжуємо знайомитися з історією формування малих островів на Дніпрі в межах Києва. Наразі дізнаємося про те що острів Малий на Дніпрі це насправді три острови, скільки століть спочиває на водах Дніпра острів Великий Південний, як сформувався і де знаходиться півострів Гострий, а також багато іншого про малі острови на Дніпрі.

Вперше назви острів Малий по відношенню до сучасних трьох островів Малих вище Дарницького залізничного мосту (№9, ) та острів Великий по відношенню до острова Великого Південного (№11, ) фігурують на мапі блакитної зони Києва 1990 р. Проте в цій статті ми будемо саме так їх називати. Ці острови мають своє походження від мілини що тягнулася від сучасного острова Венеційський до гирла річки Либідь. Ця мілина утворилися внаслідок відкладання наносів нижче сучасного острова Венеційський в зоні розгалуження правобережного дніпровського річища та заострівного рукава Дніпра. Починаючи з XVІІІ ст., коли у нас є в міру детальні картографічні матеріали ми можемо побачити цю мілину, верхівки якої виринали у високу воду як окремі острови. Як свідчить план 1799 р. найбільш північну частину цього масиву становить мілина – «хвіст», яка тягнулася від західного узбережжя сучасного острова Венеціанського на південь. Подальша частина масиву далі на південь утворювала довгий острів, який тягнувся до гирла Либіді. Частина цього острова позначена на плані 1799 р. Цей острів найімовірніше відповідає знайденому С. І. Климовським при розборі письмових джерел XVІ ст. острову Микільському (Осокорянському).

Протока, що відділяла острів Микільський (далі будемо називати його так) від лівого берега, згідно плану 1799 р. називалася Річище. Вона являла собою діюче русло Дніпра, середня частина, якого, імовірно, влітку пересихала та перекривалася мілиною. На плані 1799 р. на Микільському острові зазначено деревну рослинність.

На плані 1799 р. ми можемо побачити північне відгалуження ще одного острова, розташованого поблизу гирла річки Либіді. Поряд з Микільським це попередник одного з Галерних островів. Тут необхідно спинитися на тому, що собою являли Галерні острови. Назва Галерні острови, наскільки нам відомо, вперше вживається у зв’язку з будівництвом Лисогірського форту (що зводиться 1872-1874 рр. для прикриття Дарницького залізничного мосту). О. Голованов відзначив, що 1872 р. у Лаври були відібрані землі на Лисій горі, а в якості компенсації вона отримала між іншим і острови Галерні (№1 та №2). Пізніше Лаврі віддали також острів Галерний № 3, який взято від селян села Мишоловка як надлишок. Про які острови йшлося? На мапі Київської губернії 1849-50 рр., у районі гирла річки Либіді також позначено три великих острови.

Найбільш північний з них має видовжений виступ на північ. Це і є показаний на мапі 1799 р. Микільський острів. Інші Галерні острови, розташовані ближче до гирла Либіді, найімовірніше також відповідають зображеним на мапі 1799 р. Виходячи з розташування Лисогірського форту та села Мишоловка, згадуваними в документах 1870-х рр. Галерними островами могли бути саме ці три острови.

Цікаво, що план 1799 р. показує, що в цей час головне русло Дніпра було між розташованими поблизу правого берега (гирла Либіді) островами та Микільським островом. В той час як матеріали 1840-1860-х рр. показують що головне русло проходило безпосередньо під правим берегом трасою Лисогірського рукава.

Після будівництва першої струмінь-спрямовуючої дамби, а потім і дамби Дарницького мосту, як свідчить мапа 1871-1873 рр., архіпелаг показаний на мапах 1842, 1849-50, 1865 та 1869 рр. зазнав певних змін. Головне русло Дніпра пройшло через старицю розташовану посередині острова Микільський, приблизно в місці з координатами 50.393683°, 30.585745°, відділивши від нього на півночі видовжений острів. Цей острів, як і в 1799 р. контактував з алювіальним «хвостом», що тягнувся від сучасного Венеційського острова, що добре помітний на мапах 1886 рр. 1903, 1905 та 1914 р.

На основі мапи 1903 р., на якій берегова лінія Венеційського острова показана без «хвоста», можна припустити, що на початку ХХ ст. він був відмитий від острова Венеційський і розташовувався у вигляді мілини-острова посередині русла вище Дарницького залізничного мосту. Фактично він об’єднався з відмитою після змін напрямку русла Дніпра північною частиною колишнього великого Микільського острова.

На мапі 1914 р. показано колишню північну частину острова Микільський – довгий піщаний масив між сучасними Венеційським островом та гирлом Либіді. Надзвичайно важливо, що цей острів на мапі 1914 р. підписаний як острів Верби. При чому ця назва вказана на місці контакту в подальшому двох масивів -попередника островів Малий та сучасного острова Великого Південного, а отже відносилася до всього північного (відмитого зміною річища Дніпра) фрагменту колишнього острова Микільський. Острів Верби (так ми і будемо називати його далі) був піщаним масивом, який заливався повеневими водами. По прирусловому валу він, імовірно був вкритий заростями білої верби звідки і походить назва.

На німецькій мапі 1918 р. Венеційський острів також вже не має свого «хвоста». Натомість острів Верби починається розлогою мілиною.

На фрагменті топозйомки Києва 1925 р. ми також бачимо, що нижче тодішнього Наводницького дерев’яного мосту мілину біля верхівки острова Верби.

Як свідчать картографічні матеріали 1931-32, 1935-36, 1943 рр. острів Верби значною мірою затоплювався водами Дніпра. Лишень у південно-західного узбережжя Венеційського острова показаний невеличкий витягнутий з півночі на південь острівець – імовірно верхівка мілини, яка вивищувалася над водою. Його можна відшукати і на аерофотознімках 1936 та 1943 рр. Втім, те що ці мілини існували і навіть враховувались при розробці генерального плану 1936 р. доводить їх зазначення на проробках рельєфу та опорних схемах.

В січні 1942 р. через південну частину острова Верби, що відповідає сучасному острову Великому Південному пройшла німецька залізнична гілка прокладена безпосередньо по кризі ().

Після повернення радянської влади до Києва через острів було прокладено переправу, яку добре видно на німецьких аерофотознімках січня 1944 р.

На мапі 1945 р. ми не бачимо цілісного острова-мілини – Верби, що фігурував на мапі 1914 р. Натомість, на місці сучасних островів Малих показано два острівці: один більший, другий менший. Вони відділені від розташованого південніше острова Великого Південного. Хоча в меженний період обидва піщаних масиви могли об’єднуватися.

Верхівки-острівці острова Малий присутні і на схемі рельєфу матеріалів Генерального плану міста 1947 р.

Станом на 1953 р. острів Малий не показаний. Зазначено лише нижче розташований острів, який відповідає сучасному Великому Південному. Проте і слабко-заросла мілина між мостами ім. Є. Патона та Дарницьким залізничним мостом продовжувала існувати. І вона була значно більшою за площею ніж сучасні острови Малі. В цей час вона оформилася в досить значний острів Малий. Це підтверджується фотографіями 1959, 1960 та 1970 рр. В цей час піщаний масив острова Малий через наявність природного повеневого режиму залишався вкритий рослинністю лише в своїй вищій південній, ближчій до Дарницького залізничного мосту частині. На північ та захід тягнулася натомість піщана мілина, яка відкривалася лише у низьку воду.

Окремо розташовані тодішні острови Малий та Великий ми можемо також побачити на двох доступних нам мапах 1960 р.

На знімку 1970 р. ми бачимо рідку рослинність на загалом голому піщаному острові Малий.

Зауважимо, що посередині головного річища Дніпра між колишньою Печерською косою та сучасним островом Венеціанський з 1918 р. знаходилася ще одна мілина – назвемо її Неводницька. Не пізніше 1964 р. з правого берега в цьому місці в сторону Венеційського острова було побудовано три перпендикулярні до берега шпори з каменю. Імовірно, вони мали охороняти нещодавно побудовану кам’яну набережну в районі нового мосту імені Є. Патона від розмивання. На знімку 1964 р. ми бачимо Неводницьку мілину до від сучасного мосту Метро до мосту Є. Патона на північ від острова Малий.

Після будівництва Канівського водосховища у 1974-76 рр. рівень води піднявся і Неводницька мілина і більша частина острова Малий зникла під водою.

При цьому відбулося розмивання матеріалу острова Малий з розділенням його на три сучасних острівця, що помітно на мапі 1978 р. Між мостами Є. Патона та Дарницьким залізничним мостом постали – Малий Північний та Малий Південний (назви наші). Припинення регулярних повеней після зарегулювання Дніпра у Києві призвело до заростання піщаних арен цих островів тополево-вербовим лісом. Ще один острівець – острів Малий Західний оформився в районі Дарницького залізничного мосту. Як ми бачимо на мапі 1978 р. та фото 1990-х рр. північну частину Малого північного за цей час було розмито, внаслідок чого на мапах 2000-них рр. він розташовувався вже нижче мосту імені Є. Патона. Отже наразі ми маємо острови Малі.

Під час будівництва нового Дарницького залізничного мосту в 2004-2011 рр. під його опорами намито ще один штучний острів, який фактично з'єднався з островом Малим Західним.

Після підйому води у Канівському водосховищі сучасних абрисів набув і острів Великий Південний. Внаслідок зміни руслових процесів поблизу від нього виник також крихітний острівець Сателіт (назва наша).

Таким чином, сучасні острови Малий та Великий Південний є реліктами колишнього острова Микільський, тобто гідрологічної ситуації XVI ст.

Наразі надводні та підводні частини колишнього острова Малий та вище-розташованої Неводницької мілини становлять собою цінний природний комплекс посеред головного річища Дніпра у центрі української столиці. Адже мілководні добре прогріті мілини – улюблене місце нагулу риб. Тут також розвивається цінна прибережно-водна та занурена водна рослинність. Велика мілина розташовується, зокрема, на захід від острова Малий Північний. В районі островів Малі існують великі зарості реліктового водяного горіха та глечиків жовтих. Під час осіннього спаду води мілини активно використовують для відпочинку пролітні птахи.

На самих же островах Малих розвинені мало порушені (острови відвідуються тільки власниками плавзасобів та рибалками) заплавні деревостани з осокора та верби білої за участі аморфи чагарникової та верби гостролистої.

Що стосується острова Великий Південний то на його піщаній поверхні наявні як ділянки тополево-вербового лісу так і рослинність піщаних грив. Остання представлена заростями шелюги та піщаними луками. Гіркий запах шелюги – не в одного киянина він породжує спогади про безтурботне дитинство проведене на берегах Дніпра. Нажаль, внаслідок варварської політики міської влади всіх каденцій, все менше можливостей відчути його залишається у наших дітей.

На самих же островах Малих розвинені мало порушені (острови відвідуються тільки власниками плавзасобів та рибалками) заплавні деревостани з осокора та верби білої за участі аморфи чагарникової та верби гостролистої.

Що стосується острова Великий Південний то на його піщаній поверхні наявні як ділянки тополево-вербового лісу так і рослинність піщаних грив. Остання представлена заростями шелюги та піщаними луками. Гіркий запах шелюги – не в одного киянина він породжує спогади про безтурботне дитинство проведене на берегах Дніпра. Нажаль, внаслідок варварської політики міської влади всіх каденцій, все менше можливостей відчути його залишається у наших дітей.

Наступний герой нашої розповіді – півострів Гострий (). Він виник як фрагмент третього, найбільш південного з Галерних островів.

Його приблизне розташування ми можемо побачити на Київської губернії 1849-50 рр. з зображенням островів, згаданих в 1870-х рр. як Галерні. Він являв собою південно-східний гострий куток третього – самого південного острова.

На мапі 1871-73 рр. ми можемо побачити цей же гострий мис у входу до тодішньої Чернечої затоки. Зі сходу від нього у вигляді острова показана пізніша Осокорківська мілина (вона існувала до 1960-х рр., коли була, імовірно, штучно ліквідована для спрямлення суднохідного фарватеру). На південь у вигляді острова з гострим закінченням показаний острів Чернечий.

Подальше формування півострова Гострий пов’язано з наступною трансформацією Галерних островів. Зумовлена будівництвом Дарницького залізничного мосту зміна напрямку головного русла з близького до правого берега на заострівне ближче до лівого берега річище призвела не тільки до відділення острова-попередника раніш описаних островів Малий і Великий. Вона ж призвела до трансформації вигляду розташованих нижче Галерних островів. Відбулося поступове замулення та відмирання попереднього річища. Наразі від поступово відмерлого Лисогірського рукава залишилися лише Дніпровська затока на півночі та болотисті низини урочища Покал та Чернеча (сучасна Галерна) затока. Великий острів (один з позначених на мапі 1871-73 рр. як «Остров Галерный» розташований поблизу гирла Либіді ближче до правого берега) в міру відмирання Лисогірського рукава з’єднався з правим берегом. Протока між ним та більшою частиною колишнього острова Микільський (другий з островів позначених на мапі 1871-73 рр. як «Остров Галерный») – також поступово відмирала (покалилася). Згодом це призвело до об’єднання обох масивів в сучасне урочище Покал-Галерний острів.

Цікаве зображення сучасного півострова Гострий знаходимо на мапі 1923 р. Він показаний тут як півострів з неправильними абрисами. Імовірно, такі абриси зумовлені поєднанням зображення острова в дельті гирла Либіді та прибережної мілини на Дніпрі. Ці деталі зазначені на пізніших зображеннях.

На мапах 1932 р., 1934 та 1941 р. сучасний півострів Гострий показаний як острів між двома рукавами гирла річки Либідь. Його площа на той момент складала майже 52 га. Це може наводити на думку про можливість його поступового збільшення за рахунок відкладання алювію річки Либіді. На радянських мапах 1932 та 1943 рр. західний рукав гирла річки Либідь підписаний як затока Миколайчик.

На німецькому аерофотознімку Києва серпня-вересня 1941 р. ми можемо побачити, що сучасний півострів Гострий і далі був островом розташованим між двома рукавами гирла Либіді. Рукав гирла Либіді, що вливався безпосередньо в Дніпро (східний), імовірно, був в той час маловодним. На знімку по зовнішньому краю сучасного урочища Покал помітна також велика піщана відмілина. Цікаво також, що Осокорківська лівобережна коса на цьому знімку значно зменшилася. Імовірно, це пов’язано з забором піску для робіт на острові Водників.

На детальній мапі 1960 р. помітні суттєві зміни, які відбулися в районі гирла Либіді-острова Водників. Гирло Либіді було відведено на північ від сучасного півострова Гострий, де воно знаходиться і зараз. Після цього Гострий остаточно злився з материковою частиною урочища Покал. Натомість паралельно йому протягнувся великий піщаний острів-мілина, лише на верхівці вкритий рослинністю. На даній мапі також вже немає Осокорківської мілини, частина матеріалу якої відклалася у вигляді тонкої лівобережної коси нижче за течією.

На лоції 1982 р. Гострий показаний вже у своїх сучасних формах, які імовірно, викликані наступною значною трансформацією району сучасної Галерної затоки у зв’язку з будівництвом ТЕЦ-5, яке розпочалося в кінці 1960-х рр. В 1970-х рр. споруджується також скидний канал гарячих вод ТЕЦ-5 та відстійники перед впаданням в Дніпро, що невідворотно трансформує верхню третину колишнього острова Гострий. Цей канал також показаний на лоції 1982 р. Імовірно, у зв’язку з розбудовою промислової зони та ТЕЦ-5 на Теличці та Покалі було здійснено створення придатної для суден гавані в колишній Чернечій затоці. На лоції 1982 р. ми бачимо результати днопоглиблювальних робіт (імовірно, 1970 –х рр.) у цій затоці з метою створення тут стоянки вантажних суден типу «ріка – море» (Волго-Балт). Нагадаємо, що на мапі 1960-го р. ця затока практично не існувала. Свідченням днопоглиблювальних робіт на Галерній затоці є досі великі глибини її фарватеру. Біля східного узбережжя урочища П’ятихатки (частина Покалу) згідно лоції 1982 р. знаходився т.з. «рейд Б» для барж та сухогрузів. Неподалік від входу в затоку розташована масивна девіаційна вежа для усування похибки корабельних компасів – так званої магнітної девіації.

Забір ґрунту змінив абриси об’єктів в районі сучасної Галерної затоки. Виникли затоки на захід – затока Рибників та північ – Куляста від півострова Гострого. При цьому вихідний острів Гострий скоротився на свою південну третину. Наразі зберіглася лише його центральна третина з’єднана перешийком з урочищем Галерний острів.

Невеликий зарослий заплавним лісом сучасний острів Супутник (сучасна площа 0,33 га, координати: 50.366247°, 30.570170°) на лоції 1982 р. показаний як бічний мис півострова Гострий. Ще далі на захід показаний ще один, зовсім маленький сучасний острівець Плесо (площа 0,6 га, 50.367118°, 30.566009°). Цей острів вкритий заплавним лісом. На ньому наразі влаштовано зону відпочинку.

На мапі 1992 р. острів Супутник поблизу східного узбережжя півострова Гострий вже оформився у своїх сучасних абрисах.

Ізольоване положення сучасного півострова Гострий та збереження в його складі центральної непорушеної частини колишнього дніпровського острова зумовлює його надзвичайну біологічну цінність. Це в прямому розумінні реліктовий куточок дніпровської заплави.

З нього фактично починається найбільш дика нижня частина київського острівного архіпелагу, що славиться своїм біорізноманіттям. Буяє життям і малолюдне узбережжя півострова Гострий. На мілководді збираються водоплавні птахи, годуються чаплі та найбільший орел Європи – орлан білохвіст.

В районі Галерної затоки та півострова Гострий вздовж узбережжя Дніпра тягнуться суцільні зарості глечиків жовтих, водяного горіха плаваючого, з вкрапленнями білого латаття та сальвінії. Просто «заповідник» реліктових видів, які у водних угрупованнях збереглися в долині Дніпра з перед-льодовикових часів.

Зважаючи на добрий ступінь збереження, свою біологічну цінність та сучасну ізольованість, півострів Гострий разом з островом Супутник, а також островом Плесо мають спочатку увійти до складу проектованого ландшафтного заказника місцевого значення «Галерний острів». Пізніше півострів Галерний та острів Супутник мають бути включені до заповідної зони, а острів Плесо до зони регульованої рекреації національного парку «Дніпровські острови».

Висловлюємо також щиру подяку Ярині Макожур за надані картографічні матеріали та зауваження до тексту нашого матеріалу.

В статті використано також матеріали наступних джерел:

Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27.

Климовський С. І. Соціальна топографія Києва XV- середини XVII сторіччя. К.: Ситлос. – 2002. – 230 с.

Завідувач відділу біології і екології НАНЦ МОН України, старший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця»

Парнікоза І. Ю.

Матеріали статті дозволяється використовувати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike.