Розділ 4. Характеристика графіті потерн форту

Лащенко Андрій Андрійович

Графіті (італ. graffiti, буквально – видряпані) – стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архіт. споруд, керамічних виробах та ін. речах [45].

У давнину на теренах України такі написи називалися «печатіями», «знаменіями». Значення графіті як історичної пам’ятки велике. На відміну від давніх літературних, юридичних, релігійних текстів графіті безпосередньо відображають повсякденне життя різних прошарків середньовічного суспільства (ливарники, ювеліри, духовні особи, городяни, видатні історичні діячі та ін.).

Надзвичайно цікаві графіті 11–17 ст. відкрито на стінах Михайлівської церкви Видубицького Свято-Михайлівського монастиря, Кирилівської церкви. Особливий інтерес викликає найдавніший в Київській Русі алфавіт з 23-х грец. і 4-х слов’ян. літер. Церковні графіті написані кирилицею. Серед них розрізняють історичні записи, поминальні, побутового характеру, звернення до Бога, окремі імена тощо. Чимало графіті зафіксовано на різноманітних виробах (посуді, плінфі, шиферних пряслах, ливарних формах) 10–13 ст. [30, с.18; 45].

Першим графіті серед українських дослідників почав вивчати вчений-мандрівник В. Григорович-Барський, який у 1727-1730 pp. зробив опис давньоєгипетських написів. Найдавнішими графіті на території України є грецько-латинські пам’ятки, котрі було виявлено в Криму [52]. Згодом, у 1885-1916 pp. було видано працю академіка В. Латишева «Корпус грецьких і латинських написів північного узбережжя Чорного моря» [19; 24].

Варто зазначити, що графіті мають велике історичне значення. Наприклад, на одному з найвідоміших повідомляється про смерть Ярослава Мудрого із вказівкою на число місяця і день тижня від 20 лютого 1054 р. [15, c. 145]. Крім того, в цьому джерелі Ярослава Мудрого названо царем. Вивчення графіті на стінах Софійського собору дало можливість встановити час різних історичних подій, здобути інформацію про життя населення Києва XI-XVII ст. [42, c.36], хоча як відомо з наказу Володимира Великого, писати на стінах храму не можна було, але цією забороною нехтували не лише прості люди, а й князі та митрополити.

Саме слов’янські графіті на стінах Софійського собору як сукупність мовних пам’ятників вивчали В. Орел та О. Кулик [37, с.126], що є надбанням не тільки історії, а й лінгвістики для українців.

Топоніми у графіті Софії Київської, на які звернув увагу в своєму дослідженні В. Корнієнко [31], були умовно розділені на три категорії (назви територій великих етнічних утворень та держав, назви поселень та місцевостей). Автор встановив закономірності та динаміку вживання протягом ХІ–XVII ст. географічних назв в епіграфічних пам’ятках храму.

Графіті також називають сучасні надписи і рисунки на стінах будинків, у метро, на парканах тощо, що сформувалося як образотворчий напрям міської субкультури останньої третини 20 – поч. 21 ст. [18].

Підсумовуючи, можна стверджувати, що на відміну від літописів, наприклад, які часто могли переписуватися за власним бажанням певного князя [49], графіті ніколи не виконувалися постфактум, цінність їх як автентичних історичних джерел є беззаперечною.

4.1. Опис створеної бази даних «Графіті потерн Лисогірського форту»

Враховуючи доволі значну кількість написів на потернах форту, для їх повноцінного і об’єктивного аналізу було прийнято рішення про їх внесення до електронної бази даних Access – однієї із найрозповсюдженіших й доступних Систем управління базами даних (СУБД) [23]. До того ж, база даних – це інструмент, використовуючи який, можна не тільки збирати, а й упорядковувати інформацію [35, с.51; 36].

Короткий опис компонентів розробленої бази даних (БД) «Графіті потерн Лисогірського форту» в СУБД Access подано у Додатку Ґ.

Щоб база даних була максимально гнучка, дані було впорядковано в таблиці, щоб позбутися зайвих елементів. У записах зберігаються суто окремі елементи даних, а кожен запис складається з одного або кількох полів (у випадку, коли один напис було зроблено на двох і більше цеглинах).

Поля відповідають стовпцям у таблиці, що унеможливило дублювання інформації і дозволяє також візуально переглядати її та редагувати у будь-який момент при потребі внесення змін до існуючих даних або ж введення нових елементів.

За допомогою інструменту «Форми» у програмі було реалізовано відповідну функцію щоб переглядати, вводити й редагувати дані у зручному інтерфейсі (Додаток Ґ).

Порядок заповнення передбачав внесення до бази даних наступної інформації у такій послідовності: номер потерни (від 1 до 8); портал потерни (внутрішня – за виключенням потерни №1 або зовнішня частина – за виключенням потерн №2, 5 та 7); сторона (ліва чи права); загальне фото потерни – місце розташування напису; місце графіті по відношенню до нижньої горизонтальної (за номером ряду цеглин) і вертикальної (за номером цеглини у самому ряду) вісей – координати напису; оригінальний напис, при наявності дата його нанесення або ж дата народження того, хто робив напис та фото (або ж декілька, у разі якщо напис складався із декількох цеглин) – зміст напису.

Отже, сучасні можливості комп’ютерних технологій та систем дозволяють у повній мірі проводити належну обробку значних масивів різноманітних даних з метою їх внесення, зберігання, відповідної обробки та представлення.

4.2. Аналіз графіті за результатами записів бази даних

Оцінювання написів на цеглинах форту проводили за заздалегідь зробленими фото і опрацьованих за ними текстами у вигляді зведених таблиць та рисунків. Вивчали окремо по частинах порталів за сторонами потерн й кількістю написів: дата створення напису та його автор; за датою, й місцем народження автора графіті, за кількістю автентичних графіті на цеглинах.

Загальна кількість польових записів й фото одержаних під час експедиції становила 710 шт., серед яких 100 виявилися не розбірливими, які потребували окремого аналізу, тому до бази було внесені і описані 610 написів. Серед усіх досліджених років було 84 таких, коли наносилися графіті. Із усіх 610 шт. нанесених графіті 55% або ж 335 шт. містили вказування на рік їх створення. Найбільшу кількість написів було зроблено у XX ст., а саме в 3, 8, 9 та 10 за порядком десятиліттях вони наносилися щорічно (Додаток Д).

Нанесення написів виявилося неоднорідним: роки, починаючи з 1890 по 1914, 1927-1943, 1946-1973, 1976 і далі – це періоди впродовж яких спостерігалася порівняно мінімальна кількість графіті. Окремими періодами – 1974-75, 1995-97 рр. спостерігалася незначна активізація у створенні графіті, ймовірніше за все цивільними особами на відміну від попередніх періодів, коли форт був військовим об’єктом під охороною вартових із розгалуженою мережею постів. Наприклад, графіті першого десятиліття XX ст., за особистими повідомленнями працівників фортеці, можна асоціювати із використанням форту у якості складу для зберігання зброї, припасів та військової амуніції.

При детальнішому аналізі виявили нерівномірність розміщення графіті на самих потернах та її частинах (Додаток Е).

Можна спостерігати, що найбільша кількість написів стосується потерн №6 (29%), №3 (25%) та №4 (20%) відповідно.

Аналіз графіті потерн форту за частинами показав, що 87% їх (530 шт.) припадають на внутрішні частини – це є цілком закономірним, виходячи із розташування вартових місць у форті за наданою нам інформацією співробітниками форту. Понад 80% написів (65 шт. з 80) із зовнішніх частин відноситься до потерни №4 – історичного підтвердження факту чого знайти за наявними даними, нажаль, не вдалося.

Із 335 написів ідентифікованих за роком їх створення 37% або ж 124 шт. було нанесено у 1923-24 рр. (цю кількість пов’язуємо із почерговою зміною військових гарнізонів з цивільними і цільовим призначення складів відповідно), та в 1944-45 рр. – на території Лисогірського форту дислокувалися військові частини Радянської армії з метою захисту звільненої столиці як важливого стратегічного укріпрайону. Археологічно підтверджено також що на території форту існувала у ці роки військова школа саперів-підривників (Додаток Є).

Із написів цих періодів, 73% (90 шт.) припадає на внутрішні частини (як і у інші роки переважно №3 й №6 та частково №7); зовнішня частина фактично тільки потерни №4 була у графіті (24 написи – 19%), що видно за даними Додатку Ж. Більше половини графіті цих років (76 шт. із 124) відноситься до 1944 р., 70% із яких нанесені були на потерни №3 і №4.

Максимально графіті (більше 2/3 із 76 шт.) міститься на потерні №3 та №4 – по 26 шт. відповідно, а 30% (23 шт.) були зроблені у серпні місяці, із яких 22 шт. – у авторстві М. С. Тищенка, котрий впродовж цього року зробив усього 28 графіті (у інші роки його написів більше не було виявлено).

Було встановлено, що нараховується понад 50 написів, які були зроблені одними і тими ж самими авторами, а саме, наприклад: «Московченко К.Н. 30\І – 44г. 1896 г.р.» – 5 написів; «Грецкий С.М. 1944 г. Стоял на посту» – 3 написи; «Ткачук П.В. 18\IX 44» – 4 написи та «Зинченко С.И.М. 26\IV\ 1952г.» – 3 написи, переважну частину із яких було зроблено також у 1944 році.

Помітили також, що існує 7 написів XIX ст., 4 з яких ідентифікують їх авторів, один із них зроблено українською мовою – «Сліпченко Антон 1897». Ідентифіковано напис німецькою мовою викарбований скоріш за все штиком («KuEW 1943» (правильна прочитка – Kijew -відповідає україномовному звучанню назви міста в німецькій мові – І. Парнікоза), який був зроблений у період фашистської окупації столиці – в цей час потерни також використовувалися загарбниками у якості військових складів. Показовим є графіті Великоднього привітання стародавньою «Христос Воскресе» (Додаток З).

Не можна оминути найвідоміші із написів захисників і вартових Лисогірського форту (Додаток И): «Нас было – 3, мы стояли на-смерть. 41 г., прощай Родина», ймовірно всього зроблений нашвидкоруч та лежачи, враховуючи його «недбалий» вигляд, місце і поспішність нанесення; «Былъ Знаменитый День. Разарилась Старое Правительство и настала Свобода», який ознаменував відому подію 1917 р.; «Верещак Виктор Дмитриевич Забрал ключ от Лысой Горы».

Значну частину графіті (біля 20 шт.) пов’язує період їх створення у травні 1944 р. (Додаток І): наприклад, «Лукаш Николай С. 15 мая 44 г. С. Виблі»; «Тут стоял Лухта П.П. 9 мая 44 г. Киев»; «Мая ? Тут стоял Иван Костюкіз 44 г.»; «Тут стоял часовой 9 мая 44 г.»; «Ст. 24\V 1944 г. Зінчук Н.» – у цей час, за особистими повідомленнями співробітників Київської фортеці, форт активно використовувався військовослужбовцями із частими ротаціями їх частин.

Приклад фото неповних даних авторів графіті є у Додатку Ї; різного ступеня навмисного ушкодження – Додаток Й; утрудненого дешифрування – Додаток К; зроблених відвідувачами форту – Додаток Л; факт робіт – Додаток О.

У додатку М наведено фото графіті зроблених військовослужбовцями, які проходили строкову службу у лавах радянської армії, в т.ч. за спецнабором, а також написів проходження обов’язкових військових учбових зборів.

Іншим показником графіті, який оцінювався по відношенню до року його створення було місце проживання (менш цікаві) та народження його автора – таких написів було знайдено у базі даних лише 16, перших із яких було 6 без будь-якої історичної цінності («УМАНЪ 1970г.», «1982 Киев», «Белоус А.В. Киев 1979г.», «Шульга В. Г. ИТБ – 1 Киев 75-77г. Закан», «Седунов 1981 Изюм» та «Гоменюк А. І. Маньківка 74 май»). Графіті 1933-1944 рр. є також малоінформативними у зв’язку із неповними даними.

Найбільш інформативними виявилися написи котрі містили деталізовану інформацію за місцем народження (можливо, місцевістю де проживав той хто робив графіті, чого з впевненістю сказати не можна). Такими написами виявилися наступні: «Гурин Степан Самарской губ. Нов???», «Крушкин М. Саратовской обл. 1921г.», «Охранял * пост 11 мая 1921г. Кур. г. обо.у. М. вол. С.Д. – Г.Я. – Руднов», і особливо «Глушков Алексей Вятск. губ., Котельнический уезд, Ключевской волости» та «Глушков Алексей стоял на посту 1922 года 5 марта Вятской губернии Котельнический уезд» – записи із найповнішою із усіх інформацією (Додаток Р). Саме за ними виявилася можливість розширити відомості про можливих земляків або ж навіть рідних одного із вартових – Глушкова Олексія, соціального статусу та роду занять цих родин.

Завдяки мережі Інтернет, використовуючи відкриті відомості порталу «Союз Возрождения Родословных Традиций» було знайдено дані про Глушкова Василя Харитоновича та Гаврила Терентійовича саме з В’ятської губернії Котельнічиського уїзду Ключевської обл. Ці особи були військовими у I світовій війні, але достеменно не встановлено чи були рідними автора графіті (не відомі його ім’я, по-батькові, місця народження чи проживання), що можна бачити із архівних відомостей про інші особи (Додаток П).

Не менш цікавими виявилися відомості краєзнавчого порталу «Родная Вятка» – у розділі «Книга Вятских родов» у словнику прізвищ за «Глушков» нами було ідентифіковано у відповідному реєстрі поселень В’ятської губернії Котельнічиського уїзду Ключевської обл. 5 родів Глушкових (Додаток Р). За даним веб-ресурсом вдалося встановити, що роди Глушкових цієї місцевості займалися переважно промислом («пряжа», «пильщик»); іншим родом занять представників цього роду було візництво («извоз»).

Іншою спробою фактично можливого встановлення автора графіті була ідентифікація напису «.. мая. Яков Олиниченко Кіевской губ. Уманского ..села..расиопольско..». Нажаль, механічні пошкодження цеглини у трьох місцях зробили спробу невдалою, і дали можливість через інтернет-сервіс «Family Face» знайти тільки часткове ймовірне співпадіння авторства без підтвердження інших важливих даних – місця та дати народження, родової приналежності (Додаток С).

Найбільш вдалою, на нашу думку, спробую ідентифікації виявилося повідомлення знайдене через соціальну мережу «ВКонтакте» за написом «Дугинов Николай П. Курская обл. Льговский у. ст. В.-Деревеньки».

При більш детальному аналізі виявилося, що цей населений пункт існує і повсякдень, а значна кількість родин «Дугиновых» походить саме з цієї місцини (знайдено їх генеалогічне дерево), більш детальної інформації встановити, нажаль, щодо членів родини на сьогодні ще не вдалося (Додаток Т).

Встановлення інших відомостей (наприклад, профілю напису) за аналізом зібраних графіті плануємо продовжити у найближчому майбутньому (Додаток У).

Пріоритетним вважаємо також дослідження графіті нанесених на стінах захисних споруд Госпітального укріплення «Косий капонір», капонірів № 1, № 2 та № 3 НІАМ «Київська фортеця».