Розділ 1. Історіографія та джерела дослідження

Лащенко Андрій Андрійович

1.1. Стан дослідження проблеми

Тема наукового дослідження безпосередньо узгоджується із центральною проблемою духовного відродження України через вивчення пам’яток, у тому числі фортифікаційного будівництва, які є складовою національної історико-культурної спадщини і увібрали в себе багатовікову історію українського народу. Такі унікальні об’єкти є хранителями духовної та матеріальної культур нашої нації та її традицій.

В українській історіографії наявна значна кількість наукових праць, присвячених проблематиці збереження національної культурної спадщини, які поділяємо на методологічні, фонові, тематичні та спеціальні.

Методологічними працями для проведеного наукового дослідження слугували роботи М. Грушевського [20] та Я. Дашкевича [21], у яких сформульовані головні принципи дослідження української історії для просвіти рідного народу та феномену історичної пам’яті. Фоновими для нашого дослідження вважаємо фундаментальні праці сучасного періоду розвитку із: новітньої історіографії В. Смолія [27], історіографії історії України ХІХ-ХХ ст. О. Реєнта [44], національного відродження в усіх його виявах В. Сарбея [46] та ін., які дозволили сформувати цілісний світогляд теоретико-методологічних проблем та шляхів поступу в сучасній історичній науці в Україні, а також дозволили означити соціальну роль в історичному й науковому пізнанні картини історичного буття народу, подій та процесів на українських теренах.

Дослідження, присвячені стародавній столиці нашої держави Києву з оглядом його історико-архітектурних особливостей [13], документальним історичним оглядом [28] та описом забудови і благоустрою в XIX–XX ст. [48]; характеристикою таємничої місцевості Лиса гора [38; 39] та її рослинного покриву [41; 43; 51; 53], є тематичними роботами. Варто відзначити деякі окремі видання, як «Еволюція фортифікації на Правобережжі під впливом змін у тактиці облоги (XV‒XVII ст.)» [16], «Про втрачені частини Київської фортеці» [34] й «Стародавні укріплення і фортеці Києва» [47], а також інші наукові праці [14; 50], завдяки яким спромоглися якомога повніше зрозуміти роль та місце стародавніх укріплень Міста Володимира та Ярослава у якості оборонних споруд. Спеціальними для даного наукового дослідження є праці, у яких безпосередньо досліджуються термінологічні властивості графіті [18; 24; 45]; топоніми у графіті за В. Корнієнком [31]; графіті античного Херсонесу [19] й стародавніх міст Північного Причорномор’я [52]; «моряцькі графіті» [25, с.157]; написи печер Святої Успенської Києво-Печерської Лаври [30] та писемні пам’ятки собору Софії Київської [37; 42; 49]. Особливої уваги тут заслуговує видатний класик-епіграфіст, академік В. В. Латишев, який основні свої наукові праці присвятив дослідженню історії античного періоду Північного Причорномор’я («Корпус грецьких і латинських написів північного узбережжя Чорного моря» [19; 24]) і посідає провідне місце в загальному розвитку історіографії стародавнього світу. Визначальною у формуванні переконливої думки щодо графіті як важливого історичного джерела, а не ілюстрації до фактів, згаданих, наприклад, у літописах, є праця С. О. Висоцького «Про що розповіли давні стіни» [15]. Дослідник понад 20 років вивчав написи на стінах у соборі Софії Київської, і саме завдяки цій роботі епіграфіку – науку про написи, виконані не на основному матеріалі для письма, – почали сприймати як самодостатню галузь. Отже, графіті мають важливе значення для вивчення історії та культури держави, Україна посідає чільне місце серед країн із такою спадщиною. Жодної інформації щодо «військових» графіті, у т.ч. стосовно фортифікаційних споруд, нами у спеціальних джерелах виявлено не було.

1.2. Загальна характеристика джерел

Об’єктивність та повнота проведеного дослідження ґрунтується, на нашу думку, на використанні різнопланових джерел, які класифіковано на такі групи: 1) матеріали різних архівних установ та фондів – плани, карти, схеми, описи, креслення, переписки; 2) документальні матеріали – відзняті тематичні фільми.

При виконанні дослідження користувалися фондами українських архівів, що містять матеріали про фортифікаційні елементи Київської фортеці, зокрема, Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАК України, м. Київ), фонд 442 – канцелярія київського, подільського та волинського генерал-губернатора; фонд 1434 та 1436 – із описами Київської інженерної команди та Київського інженерного управління; Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного – на прикладі німецького аерофотознімку 1943 р.; Науковий фонд Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» (копії матеріалів Російського державного військово-історичного архіву, м. Москва; «РГВИА», Російська Федерація) – фонд 349 – із описами детального плану форту на Лисій горі, профілів до плану та схеми розташування озброєння та фонд 802 – опис списків офіцерів за вислугою; Допоміжний фонд Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» – МКК 3117 та 3073 – підготовка Київської фортеці до оборони у 1811 р. і план Оппермана 1810 р., архівний документ – паспорт на пам’ятку археології; Місцевий музейний шкільний архів гімназії № 59 імені О. М. Бойченка – записки, повідомлення і описи дослідних об’єктів учнями гімназії, зроблених на Лисій горі. При підготовці наукової роботи використовували також тематичні кіно та відео матеріали.

Не менш важливими для нас були усні повідомлення працівників НІАМ «Київська фортеця» та особисте відвідування його музейних фондів «Косий капонір», капоніри № 1, № 2 та № 3, де також наявні графіті на цеглинах стін цих споруд.

Отже, джерельна база дослідження є достатньо інформативною для комплексного аналізу й повного наукового розкриття обраної проблеми.