Розділ 2. Лиса гора: природно-географічна та історико-археологічна місцевість

Лащенко Андрій Андрійович

Лиса гора є крайовим відрогом Київського лесового плато, що входить до складу Придніпровської височини, яка тягнеться від Києва до Черкас. Це геологічне утворення являє собою хвилясто-пасмову рівнину, розсічену ярами та балками. За фізико-географічним районуванням дана територія входить до Обухівсько-Васильківського району Лісостепу. В основі височини залягають юрські, крейдяні, палеогенові, неогенові та антропогенові поклади, що вкриті товстим шаром лесу, на якому сформувалися сірі та світло-сірі опідзолені пилувато-легкосуглиністі ґрунти. Складний рельєф пізніше дещо згладили льодовикові товщі під час передостаннього зледеніння в Рисcький час [53]. Втім, по своєму східному краю Придніпровська височина продовжувала зазнавати сильної водної ерозії, пов’язаної із стоком з її схилів поверхневих вод у Дніпро. Внаслідок цього східний край височини виявився складно-розсіченим, так утворилися сучасні придніпровські гори, до яких відноситься і Лиса [39].

Урочище «Лиса гора» розташоване на межі Полісся та Лісостепу. Рослинність Лисої гори досить типова для Лісостепу і відбиває його характерні риси, різко відрізняючись від рослинності лісової зони, що тягнеться на північ від Києва. Вона представлена дубовими, дубово-грабовими й похідними грабовими лісами, а також суходільними луками та лучними степами. Ліси та штучні насадження дерев займають близько 80% площі урочища, луки й лучні степи – 20% [43].

До нашого часу на Лисій горі збереглися унікальне для такого великого за розмірами міста поєднання грабових дібров та лучно-степових угруповань: Carpinus betulus L. зростає на межі суцільного поширення, a Quercus robur L. зберігся окремими невеликими локалітетами [51].

Являючись особливо цінною ділянкою луково-степового ландшафту на півночі Українського лісостепу, де збереглися рослини, занесені до Червоної Книги України (скорпонерія (правильно – скорзонера – не червонокнижна, а регіонально-рідкісна рослина – І. Парнікоза), різні види ковили), урочище «Лиса гора» площею

137,1 га рішенням Київради від 17.02.94 р. № 14 віднесене до переліку територій та об’єктів, які оголошуються територіями чи об’єктами природно-заповідного фонду м. Києва [41] у категорії «Регіональні ландшафтні парки місцевого значення».

З метою збереження цінних природних ландшафтів Голосіївського лісу м. Києва з унікальними історико-культурними і археологічними комплексами, які мають особливе екологічне, естетичне та наукове значення, відповідним Указом Президента України урочище «Лиса гора» також віднесено до територій, на основі яких створено національний природний парк «Голосіївський» [7].

Землекористувачем даних територій визначено Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця».

Підтвердженням археологічної цінності цієї території є наукові розвідки І. Ю. Парнікози на крайньому північно-східному мисі Лисої гори («Лиса верхівка») [38], а також тут у минулому столітті було знайдено археологічну пам’ятку, згідно із паспортом якої у ІІІ тис. до н. е. тут існувало поселення, що було підтверджено матеріалами Інституту археології НАН України (Додаток А).

Отже, досліджувана територія відноситься до ПЗФ м. Києва, із особливим екологічним значенням, має археологічну пам’ятку із елементами нечисленних залишків трипільської культури, що загалом формує історико-культурну та археологічну її цінність.