4. На краю

Юрій Дячук

Україна, м. Батурин, резиденція гетьмана, вересень 1708 р.

Північна війна покотилась по Україні. Війська Карла XII, втративши обози, виснажені тактикою «спаленої землі» царя Петра, несподівано для всіх перетнули кордони Української держави…

Колони, башт каскад, палац –

В штиль італійського бароко,

Живий амур, живий паяц,

Живий сатир прискалив око.

Мармур, дик-камінь, алебастр

Біліший снігу, жар пілястр

Химерний в сяйві позолоти,

Мазепа – в кріслі, а навпроти –

Полковник Герцик, гість з Полтави,

Коня загнавши у дорозі,

І ледь не впавши на порозі,

Доносить звістку злої справи.

Рука тремтить і тре коліна:

– Пропала, гетьмане, Вкраїна!

Не вкрив Господь її кордони! –

Смоленськ лишивши, на Полтаву

«Залізний» Карл веде колони!

Й боюсь, мосьпане, що потраву

Гробар цей лютий втопче браву!

Уллє під шкури наші лою,

Й як луб здере, бо царські раті

У бік Москви відходять, кляті!

Вельможний! – кинувсь – що з тобою?!

Хитнувся гетьман, сполотнів,

Й рвонувши комір – сперло дух,

Застиг у кріслі, мов потух.

Помовчав й кинув згусток слів:

– Ковтнем, полковнику, ми сліз. –

Диявол нам його приніс…

…І знову в кріслі сам-один

Колотить гетьман прикрі думи,

І плин безрадісних годин

В’язких, немов відлитих з гуми,

Рипить у вухах: Пітер-р.., Пітер-р…

– Вояко наш! Невже на вітер

Жбурляв ти свій палкий обіт,

В якому клявся наш опліт,

Яким узявся володіти,

В коронні наші вбравшись шати,

Як плоть і кров свою глядіти?

Як свій уклад наш захищати?

Побійся Господа! – Блюзнірством,

Бездушним вивіреним звірством

Є присуд твій – на допомогу

Не йти до нас. Пряму ж дорогу

В погибель стелиш ходом цим!

Твій намір – все вогнем палити,

Щоб кут ведмежий свій укрити

Від лева ярого, у дим

І приск вбере мою державу!

Трощити спільника в забаву,

Дрочити шведа й відступати,

Лишивши голого долати

Цей наступ лютий самотою,

То зрада крайня! Я до бою,

До самозгуби геть не стану!

Й народ не стане мій! Ми рану

У лівий в бік своїй державі

Не нанесем! А пута ржаві,

Украй обридлі, впень зрубаєм,

І пріч від вас, бо право маєм!

«Джас ресістенд»! – ось наші ваги,

Мотиви, сенси й переваги,

Якими ми твоє відступство,

Всі кривди й фальші, всі зневаги,

Чудні химери й живолупство,

Державцю «Малої Русі»,

Зметемо з меж своїх! І всі!

Вся Україна – пріч від скону,

Покине зрадливу корону!

То наше право – суверена

Змінити злого й під знамена

Достойні й чесні сполом стати,

Щоб честь й живіт свій захищати!

…Але тобі оті закони,

Що домовому забобони… –

Неходовий в Москві «товар»

Девізи честі, «варвар-царь»!