5. Який порядок заводить Іван Правдарюк у селі, і що з того було

Юрій Федькович

У святу неділеньку по службі божій зійшлася ціла громада таки на цвинтарі коло церкви, а Правдарюк так промовив до них:

– Панове громадо! Чули ви оногди самі, як цісарський комісар назвав нашу громаду ледащою, опилою, підупалою, а ми мусіли на наш сором мовчати, бо він правду казав. Але те мусить інакше бути: бо як так і далі піде, то чекають нас торби старецькі, чекає нас те, що будемо вічними жидівськими наймитами, попихачами, ми і наші жінки і наші діти нещасливі.

Самі знаєте, як несподівано се сталося, що мене вашим начальником настановили. Але коли вже так сталося, то скажу вам, що я гадаю правдивим вашим начальником бути, а не вашим рабом або жидівським слугою. У моїй тяжкій начальській службі не знаю я ні брата ні свата, ні кума ні сусіда, а знаю я лиш Господа Бога, своє сумління і цісарські закони, і сего триматися буду по такій правді, по якій я хочу на Христовім, страшнім судищі оправдатися.

Начальник у громаді значить тільки, що господар у господарстві, що отець своїм дітям. І як отець той затратить свою душу на віки вічні дияволу і пеклу, котрий свої діти не тримає в руках, не доводить до доброго, тим більше ще начальник недбалий і поблажливий. Благість на лукавство значить тільки, що олій на огонь, а смола на пекло; на лукавство треба залізної волі і немилосердної огрози, бо, як каже приповідка, – «на круте дерево крутий клин, на гірку хоробу гіркий полин».

Так і я гадаю начальствувати, аж доки не побачу, що ви опам’яталися, що ви схаменулися, що ви відвернулися назад від тої вічної пропасті, над котрою висите. Слухайте ж тепер добре, що вам кажу, аби-сьте відтак не казали, що не чули мого розказу. Мій розказ є:

– Перший: Кожної неділі і кожного свята має мені кождий господар з усею своєю челядею на службі божій і на вечерні бути. Дома сміють ся лишити лиш діти до шість років і одна старша особа для дозору дому. Хто сего мого приказу не послухає, за тим посилати буду. А коли з вас хто скаже, що я не маю права до церкви силою гонити, то єму тільки скажу, що я маю право кожного господаря і громадянина на розказ призвати, і то там, де мені воля. Отже мені воля, у неділі і свята коло церкви святої розказ вам давати, для того мусить мені кождий до церкви ставитися.

А другий мій приказ такий: Чи то в неділю чи в свято, чи в буддень, і чи то в зимі чи в літі, мають мені корчми о дев’ятій годині в вечір замикатися. Кого по дев’ятій годині найду у корчмі, того дам до арешту, а другої днини буду гостро карати. Другий присяжний і оба поліціяни мають також право, о дев’ятій годині з корчем вигоняти, і хто їм супротивиться, то однако якби мені самому. Сего мого приказу так буду гостро триматися і єго доглядати, що, єсли би мені громада супротивилася і о дев’ятій годині не хотіла з корчми уступати, я жандарів з міста на поміч призву, бо до того маю право, і громада буде мусіла відтак їх платити, бо вони пусто не ходять. Уважайте ж, громадо!

А щоб ви собі не гадали, що я так лиш говорю, аби говорилося, то вам кажу і даю знати се: Василя Нестерюка старі хати наймив я і випорядив яко арешти, з гратами, з замками, з залізом, як арештам право. Там також і вартарка громадська, і будуть на тій вартарці що неділя і свято оба поліціяни, а що будень усігди один, і вони мають право, на корчми, на вогонь, на чистість і порядок у селі так уважати, як би я сам.

На поліціянів становлю від сегоднішної днини Семена Нарівняка і Івана Василика (вони були оба фармазонами), і маєте їх у службі однако слухати, як би мене самого.

А ви два знов слухайте сюди: Тяжкий се обов’язок на вас кладеться, але і добру плату за тото від громади дістанете, бо порядний поліціян її варт, і вельми варт. Бо без доброї поліції нема ні порядку ні огрози в селі, а доброї поліції нема знов без доброї плати, бо на поліціянів маються класти порядні, розумні, тверезі, жваві і сумлінні, а при тім дерзкі люди, аби не вони п’яниць, але п’яниці їх боялися, а таких людей варто і треба порядно заплатити. Правда, що сміти, пустих дручків, неробів, лайдаків, найшло би ся і за дешеву плату. Але з такими хіба такий начальник буде доволен, котрий сам як вони і котрому про гаразд громади байдуже.

На сей раз маєте від мене сі два гострі прикази; віднині за тиждень маєте мені тут до дальшого розказу бути, а не ждіть, аби я за вами посилав! Тепер з Богом, панове громадо!

Отак говорив Іван Правдарюк до громади, аж тут виступили і пан-отець духовний, котрі ще перше прийшли були, у перед громади і так промовили:

– Любимі діти! Сей розказ нового вашого начальника буде вам здаватися гострий, але він дуже, дуже потрібний. Якби були перші начальники зразу так робили, то не були би ви такі нещасливі та бідні, як тепер єсьте.

Дякуйте ж Господу Богу, що ви такого начальника дістали, і слухайте єго, як діти вітця доброго, бо він лиш вашого гаразду хоче, а не вашого зла. Христос син Божий сам приказав начальства добре слухати, і Він вас благословитиме і дасть вам силу до доброго, хоть оно зразу і прикре здаватися буде. Слухайте ж, любимі, слухайте ж, а самі побачите, що то на добре вийде.

Отак промовляли пан-отець, і громада розійшлася. Тої неділі і половини тільки людей у корчмі не було, що бувало давно, а Гершко Смок як се узрів, так таки тої неділі і вмер, і жиди єго вхопили на візок, тай повезли до міста на окопище. Не міг, сирота, таких нових порядків витримати, от і вмер собі, нівроку.

Але Іван Правдарюк, що сказав, то і зробив, не вважаючи на Гершкову смерть, ні на клопіт других жидів, що собі з журби та жалю і пейсики пообривали і лаяли і плювали і скаргами грозили, та хтозна якими тяжкими процесами: кожної а кожної днини, чи в будень чи в неділю або свято, мусіли корчми о дев’ятій годині в вечер замикатися, а він сам до півночі дозирав, аби кого не покортіло другий раз у корчму вернутися.

Але не кортіло якось нікого: бо дев’ять п’яниць сиділо уже в арешті, а двом чи трьом з тяжкою бідою пропеклося, котрих закортіло було, громаду против нової установи бунтувати. Бо Правдарюк хотів їх відразу до суду відставити, та ледве їх громада випросила. Та то лиш того одного вечора так було, бо на другий день усі п’яниці єму дякували.

– О, святила ж би ся єму та мудра голова! – казали, – нині і здорові ми і охочі до роботи, і гроші не протратили, як то бувало, що другої днини годі і голову піднести було від пустого жидівського болота та проклятого дурману.

Примітки

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 287 – 290.