Лебідь Суомі

Юрій Клен

Фінляндія – б’ється об скелі гранітні,

шумуючи, сивий, суворий прибій.

Фінляндія – крик, що серця нам розітне

і дише у душі, немов буревій.

Фінляндія – тверджа незрушна у громі,

що Бог ним нещадно Європу карав.

Вмирає твій лебідь, прекрасна Суомі,

і біле крило по воді розплатав.

Сібеліус грає – і рокотом море

мелодії вторить, і плеще приплив

об скелі і гори, в граніти суворі

і душі у піні, у шумі втопив.

Усе заливає, зростаючи, повінь,

а вітер із рук вириває стерно,

і серце, маленький, розхитаний човен,

налите музикою, йде вже на дно.

Акордом стає непогашений пломінь.

Хто тоне у білому шумі без сил?

Вмирає твій лебідь, прекрасна Суомі,

і тане у піні розтерзаних крил.

Сібеліусе, ти із звуків статуї

підносиш у просторінь лунну часів.

Різьбиш ти, й рука твоя владно формує

там мармур, для ока незримий, у спів.

Там буде ще тисячі раз умирати

в музичнім тремтінні останніх зусиль

і смерті ніколи не зможе зазнати

твій лебідь, черкаючись крилами хвиль.

Он варвар, сп’янілий від крові і диму,

вже рушив на тиху озерну блакить,

але по статуї, які, невидимі,

у співі царять, не сягне його хіть.

Їх люта орда в озвірілій нестямі

не строщить і не потовче на гамуз,

бо є неприступні руїні ті храми,

що з звуків будують улюбленці муз.

Примітки

Сібеліус Ян (1865 – 1957) – .

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 257 – 258.