«Дванадцять літ – і вже настав кінець…»

Юрій Клен

Дванадцять літ – і вже настав кінець

тисячолітньої держави.

І расова теорія, вінець

наук, впадає у неславу.

Он лугом ясна дівчина іде,

а поруч неї – темний мурин.

Любовний шал сильніший від ідей,

бо перескочив через мури,

що їх роками фюрер будував,

коли ще чарував він маси,

їм проповідуючи свій устав

і розмежовуючи раси.

Себе знайде ця пара без розмов,

бо випещена шкура біла

так вабить мурина, і бурить кров

у дівчині те чорне тіло.

Так заливає мозок їй чудна

екзотика африканізму,

що під найлегшим дотиком вона

вже корчиться у пароксизмі.

Нащадки неспоганених племен!

Про чисту дбали ви породу

і мріями заносились ген-ген,

випещуючи білу вроду.

Та досвідом вам вартість темних рас

той мурин доведе найскорше,

якщо він, обминаючи заказ,

кров чорну вам у жили впорсне.

Брехню про підлюдків і надлюдей

щепивши кожному, як віспу,

не склали ви на «торжищі ідей»

перед Європою свій іспит.

Колись і той в непам’ять відійде,

що вас оголосив богами.

Минеться час. Нова доба гряде,

яка засипле вас дарами.

Гасіть печалі і жалі,

схиліть перед майбутнім чола,

коли замкне народи на землі

любов в єдине видноколо.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 261 – 262.