«В порох збита, кров’ю злита…»

Юрій Клен

В порох збита, кров’ю злита,

під мазурку, під веселу

Річ потужна Посполита

оксамити знову стеле.

Хай з туману сонце гляне,

як гарцюють, як танцюють

у Варшаві знов улани,

як на конях грає збруя.

В золотистій бурі слави

малиновий прапор має.

Понад море знов держава

дві долоні простягає.

Шлезькі гори і долини,

Східні Пруси, – всяку страву

і почавить, і поглине,

а за сто літ перетравить.

В цілім краї знов лунає

«Jeszcze Polska nie zginęla»,

і музика серце крає,

то тужлива, то весела.

Все в червоних квітах маку,

і мазурки чути тупіт.

Та здається, з переляку

все танцює. Всі – як трупи.

В переблиску ста каратів,

замотавши вус на вухо,

у кунтушах ясношаті

мчать магнатів мертвих духи.

Чути дзенькіт, чути стукіт.

То Ягайли і Собеські.

Відбиває закаблуком

такт їм Ванда Василевська.

Вгору шаблі! Під шаблями –

блями навхрест, тук-тук, тук-тук,

по паркеті підківками

з нею в парі Корнійчук-чук.

У Лазенках в білім строї

спацірують польські панни,

і вітають їх герої,

не улани нездоланні,

а червоні санкюлоти.

Панни, панни без роботи!

Чи ж голота та босота

вам насипле купи злота?

Гляньте, гляньте, в Бельведері,

там не маршал, пан вельможний,

а совєтські офіцери.

Під сідельцем, під порожнім,

у морознім, у повітрі,

без вуздечки і без пана,

з стременами в буйнім вітрі

в непрозору даль туману,

в темну мряку, в чорний гуркіт –

з-під копитця сніжні стружки –

мчиться прудко, під мазурку,

білий привид – кінь Костюшка.

Примітки

Василевська Ванда (1905 – 1964) – , тричі лауреат Сталінської премії, дружина (1905 – 1972), п’ятикратного лауреата Сталінської премії.

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 259 – 260.