16
Іван Корсак
Як переступив отець Смарагд поріг зброярського магазину, то зустрівся найперш з подивованими очима продавця за прилавком: він кліпав повіками, наче сльозою проганяв порошину, і те йому не вельми вдавалося – священики досі сюди не заходили.
– Револьвера, – дратуючись подивованим поглядом, кинув Смарагд, як кидають на прилавок гонорову купюру. – Не важлива ціна, аби надійний.
Продавець заметушився, відчуваючи незрозуміле роздратування відвідувача і боячись втратити покупця, тож одразу виклав декілька видів.
Смарагд по черзі брав револьвери в руки, а одного чомусь на долоні навіть поважив, мов би те мало для нього значення.
– Ви можете тут же випробувати, – скрадливо запропонував продавець, аби часом не відлякати гостя і той не передумав. – Так здебільшого роблять, воно у ціну в нас входить.
І він показав у бік мішені, де на білому папері чорнів силует людини до пояса.
Рука Смарагда потяглася до облюбованого револьвера, але якось повільно і нерішуче, аж затремтіла в якийсь момент, щось не пускало її, боронила невидима сила – еге, подумав все ще насторожений продавець, батюшка цей, певне, добра фрукта, п’є конячими мірками, бо з учорашнього й досі руки трясуться.
Смарагд повільно зводив револьвера, і врешті мушка опинилася на рівні із силуетом. Куди цілитися ліпше: в голову, чи зліва у груди, – хвилювання пройшло, тепер вже спокійна, холодна, немов метал, який тримав у руці, ворушилася думка. І в кого він направив револьверну цівку? В митрополита Юрія, найпершого його кривдника, що хитрою інтригою, зміщенням шанованих і дружніх владик заступив уготований йому шлях? В Діонісія, невдячного і криводушного, якого вирятував у Кременці від напевної кулі большевика, чи в інших членів Синоду, які всі одним миром мазані, і вартують того ж… То вони церкву Христову, як паскудні онуки дідову неподільну спадщину, рвуть на шматки і кожен завидющим оком на більший шмат усе накидає.
Смарагд натиснув курок, і руку йому різко угору рвонуло.
– Молоко, – кисло мовив, показуючи на дірочку зовсім збоку, продавець. – Варто ще спробувати.
Якась злість раптом вселилася у Смарагда, чи то з невдачі, чи з іншого заколотилося в душі, і він тричі, раз по разу, натиснув курка.
– Тепліше, – засміявся потішений продавець. – З трьох – два попадання.
Смарагд мовчки розрахувався з продавцем, до якого чомусь відчував підсвідому неприязнь.
Тепер вже у лісі зимову стежку топтав Смарагд, відчуваючи справа в кишені важкий металевий предмет. За десяток кроків попереду отець поставив під деревом листок картону, розкреслений колами, як на справжній мішені, і цілився за порадами продавця.
Гримнув постріл, рвучи вгору в невправній руці револьверну цівку, залопотіла крилами високо над головою злякана сорока і, ображено скрекочучи, полетіла чимдуж подалі від ймовірного лиха, а з гілля соснового посипався на голову архімандритові дрібний сніговий пил. Котилося лісом відлуння, перекочувалося, дражнилося саме з себе, а в голові у Смарагда ще довго пищало, мов з вирізаного пастухами вільхового свистка. Він знову і знову тиснув курка, звикаючи до негаданого досі навіть уві сні заняття, і поступово при пострілах вже не так лящало у вухах та щільніше лягали кулі на картонній мішені.
Що ж ти робиш, чоловіче, – інколи жаска думка низала скулко, занудно, пекла незгасним жаром, чи ж те співмірне з твоїм духовним чином, Смарагде, з настановами поважних отців у семінарії, а потім у Петербурзькій духовній академії, зрештою, якщо тобі цього замало, то з Нагірним Словом? А вже інший голос спокійно і твердо відповідав: сказано ж бо ще у Старому Заповіті, що око за око, зуб за зуб, і як зовсім нестерпно було, то сам Христос нагайкою гнав торговців із храму.
А цих батогом не виженеш, і в різні часи різне за нагайку служити може, зараз бо така настала пора, і ніяк її згаяти не доводиться, що хіба оцей револьвер в таку пору для торгівців святим нагайку замінити здатен. Від свого злісного умислу митрополит Ярошевський не відступиться, і на криводушного та невдячного Діонісія надія мала, бо він хоч і хитається між істинним православ’ям та цими відламками провінційними, але не встоїть, бо як того човна, у невідь може понести більша й дужча хвиля; не відступлять від свого і такі, як Пащевський.
Смарагд мав підстави за багато гріхів дорікнути Пащевському, от тільки у настирності відмовити він не міг. Ще тоді, за вечерею в Києві, різко і сухо сказав архімандрит:
– Швидше небо й земля минуться, аніж ви сягнете свого…
– Нащо ж ви себе до Христа рівняєте, – якимось сором’язливим тоном, неспівмірним зі своєю огрядною постаттю відповів отець Павло. – Але якщо вжили ви слова зі Святого Письма, то і я частинку з його нагадаю. Пам’ятаєте ж, звісно, як ішов Христос в Іудею зцілювати Лазаря, то його відмовляли, казали, Господи, куди Ти ідеш? Чи давно там юдеї побили Тебе камінням, а Ти знову в їх землю? Одного разу Тебе вже тут не почули… На що мовив Господь: чи не дванадцять годин має день? Прийшов Я у першу годину – і Мене не дослухались, то ж прийду і вдруге, і втретє. І нехай в останню годину, але Мене таки почують…
Вистрілявши ще кілька набоїв і відзначивши подумки, що набуває легкості його рука, він навіть не глянув у бік мішені і почвалав повільно додому. Легкість то потрохи з’являється, думав він, не помітивши, що так і бреде з револьвером в руці, от тільки душа важка, захмарена вона вся і темна.
Жінка старенька і згорблена, що вийшла з бокової стежини, несла за плечима в’язку хмизу: «Вдова чи бездітна, нещасниця, отак на старості від холоду взимку рятується… » – мимохідь пропливла думка в архімандрита, промайнула і відпливла собі, мов над головою в курця кілечко диму. Але жінка, забачивши Смарагда, раптом остовпіла від негаданого і неймовірного видива, примари священика на лісовій дорозі із револьвером в руці та геть тобі п’яними очима; в’язка з хряскотом впала на землю, а жінка, вереснувши, дременула, спотикаючись і перечіплюючись в гущавину.
Смарагд, спам’ятавшись, поспіхом заховав револьвера в кишеню.