24

Іван Корсак

Як вирвався Пащевський сам з підрадянської опіки і вивіз сім’ю, то не зовсім порвалися ниточки, що тягнулися з волинського краю, якому віддав стільки літ і трудів. Ще перед призначенням настоятелем митрополичого храму святої Марії Магдалини, мусив він пройти сперш німецький карантинний табір у Лодзі. Але й тут відшукали недавні його підопічні.

Євгенія Королюк по закінченні Луцької гімназії гостювала у рідної тітки в Лодзі і випадком дізналася про перебування Пащевського – Євгенія та її брат Олександр були також вихованцями отця Павла.

Удвох з подругою Олею Курило-Курилюк їде Євгенія в карантинний табір. Черговий невдовзі покликав отця Пащевського – до них вийшов помітно постарілий, сивий і майже повністю лисий отець, що важко, сапаючи, дихав, але все ж зі знайомою величавою і гордовитою поставою.

То хвилююча склалась розмова, як згадали минулі часи, – такі, видавалося, давні, а насправді зовсім близькі. Ось учора ще на уроках відповідали, йшли до сповіді і причастя у свою гімназійну Хрестовоздвиженську церкву – і чимало міського люду вибігало юнню полюбуватися. Попереду з жовто-блакитним прапором крокує Володя Поліщук, ставний і гарний юнак, що добре вчився, мав чудовий голос і на бандурі майстерно грав – уроки Пащевського йому не забудуться, стане священиком, правитиме Службу Божу разом з майбутнім українським Патріархом Мстиславом; ген там правитиме, у далекій Америці, аж у західній півкулі, де сонце заходить… Поблагословив отець Павло дівчаток на завершення зустрічі.

– Хай дарує Всевишній вам добру долю. Священик продовжить себе в ділах мирян, а вчитель – у справах учнів. Я був для вас одним і другим, то ж благословляю, і які б тернисті стежки не випали вам у ці трудні роки, головне не забудьте: Віра спасе вас… Це Христове дійсне в усі часи, істинне на всій землі, від краю, де сходить і де заходить сонце…

Євгенії Королюк життєві доріжки не поскупилася доля рясно посипати терном. Перші совіти арештували батька, бо в нього «дом под серебром», себто під оцинкованою бляхою, що було дивно і заздрісно для непрошеного пришельця, і батька розстрілюють в луцькій тюрмі. А Євгенії судився німецький концтабір Равенсбрюк, згодом табір смерті Берген-Бельзен і за участь в Русі Опору в карцері без води і їжі шість днів – не встигли тільки в крематорій відправити, бо визволили англійці.

Не захотіла поїхати вона у Британію чи Америку, додому тягнуло.

А вдома…

На подвір’я Королюків зайшов сусід Дмитро Пархоменко, щойно з фронту вернувся, аж бачить троє чужих чоловіків з хліва виходять

– А що ви тут робите? – перепитав незнайомців, що виявилися тими визволителями, які сталінськими соколами себе йменували.

У хаті вони ще раніше все вверх дном перевернули, а в хліві їм приглянувся чималий вже кабанчик.

– Ваши документы.

І, не чекаючи тих документів, полоснули автоматною чергою. Мама зачула стрілянину, вибігає з хати – прострочили і маму. Тоді один визволитель пішов забирати коні, а другий, на удачу, на горище видряпався щось пошукати. А там діти сховалися, ще як в сусіда стріляли, в кутку причаїлися. На їх двох стільки ж пострілів стачило…

Не схотіла Євгенія в чужі краї, американські або британські, їхати, додому тягнуло. А вдома в МГБ, як перейменувалося воно з енкавеесу, викликають. Зиркнув високий чоловік в окулярах на неї так, наче щойно вона, оце на очах, його обікрала.

– Ты, стерва, знаешь, кто я такой?

– Я вперше у вас в кабінеті.

– Моя фамилия Могилёв, от слова «могила».

Мала вона зізнатися, що повстанцям у ліс медикаменти носила. «Віра спасе вас, і то істинне від краю, де сходить сонце і де заходить», – не раз пригадувала Слова, мовлені тоді отцем Павлом, тридцять п’ять літ в сільській амбулаторії помагаючи людям. Брат її, також Пащевського вихованець, виїхав у Сполучені Штати, славиться поміччю українським церквам, а одного з синів, до слова, Павлом названим, доля закинула аж у Японію. Вийшла заміж за нього знана японська оперна співачка Місака Танака, прийняла хрещення і стала вірною Української церкви. На день Незалежності України незмінно піднімає вона на балконі свого будинку жовто-блакитний прапор. І світлину якось Євгенії Королюк надіслала – Танака на фоні нашого національного прапора, що полощеться, тріпоче, колихається і лопотить собі на свіжому вітрі; десь там, у далекому краї.

У краї, де сходить сонце.